Частина 10. Не помирала

Дівчина відчувала немов велетенську сумку заповнену по краї камінням на плечах, коли закривала за собою металеві двері даху, та спускатися по темних сходах чуючи відлуння власних кроків. У вухах дівчини звучав дзвін, її власні крики зі спогадів, та почуття безвихідності. Знову охоплювали останні моменти життя, погляд колишнього кохання, його зрада. Від цього долоні стискалися у кулаки, а зуби починали на непідсвідомому рівні вже кусати губи.

Весь шлях до брата вона лиш заспокоювала свою панічну атаку, в надії що Крістофер нічого не питатиме навіть якщо помітить. Та на щастя, старший нічого не озвучував.      

Вайлет тільки но встигла повернутися та всістися щоб перекусити перед сном, як почула кроки, які швидко наближалися якраз з напрямку, звідки й сама недавно тільки повернулася. До приміщення де вони вирішили зупинитися влетів Аліс, із досить напруженим виразом обличчя. Очі бігали по всіх куточках кімнати, та подеколи зупинялися на секунди дві-три саме на людях. Він ніби намагався вирахувати щось посекундно.

Буквально доленосна мить паніки, та він побіг до багажу почавши все швидко, непереборно, аби як запихати всередину рюкзаків, навіть ігноруючи факт права власності. По бажанню, юнак би взагалі нічого не брав, але тоді вже бісилися б на нього за те що командує та робить що хоче.

- Пора тікати!

- Не зрозуміла?! - Вайлет піднялася на ноги та кваплячись підійшла до речей, також їх ховаючи назад. Хоч не знала причини, але чомусь довіряла підозрілій паніці нового знайомого. Навіть краще за свої передчуття. Все-таки він був самим сильним серед них, та на разі панікував явно не просто щоб їх налякати перед сном.

- Що трапилося?  - Запитуючи пакувався і Кріс. Всі троє вирішили не тягнути час пустими балачками та запитаннями. Вирішили об'єднати два заняття.

- Не впевнений на всі сто відсотків, але сюди наближається щось небезпечне. Дуже швидко, та ніби чітко розуміючи куди йде та чому. Ми маємо тікати поки не пізно. – Кидаючи собі на спину рюкзак Вайлет, хлопець вже був готовий йти. Залишалося дочекатися Кріса.

- Звідки знаєш? Щойно ще нічого не було видно або чутно. Я ж була також там.

- Запах крові та гнилі які відчуваються вже за кілометри. Думав мене вирве поки біг сюди щоб попередити і вас. – Чорнявий дуже квапив брата та сестру які ніяк не могли швидко зібратися.

- Думаєш орда інфікованих?

- Пощастить якщо лише інфіковані... Але якщо ні, то у нас величезні проблеми. Рухалося те "щось" дуже швидко та цілеспрямовано. Тому у мене і сумніви що до фізичної сили.

- Ти не бачив те що йде сюди?

- Вирішив, що попередити вас буде куди важливішим зараз за розглядання противника. навіть хвилина може стати причиною нашої гибелі. А я обіцяв вам допомогти із захистом.

- Ми забрали те що можемо на швидкоруч зібрати. Все інше лишиться тут. Не таке важливе. Знайдемо заміну.

Аарон пішов першим на про всяк випадок, через те, що саме він відігравав роль як щита, так і меча, а Кріс прикривав спину товаришів. Вайлет же як дівчина та вперш за все тактик трійки, залишилася по центру, повністю оточена хлопцями заради безпеки. Вони спускалися по пожежній драбині, яка знаходилася на задній частині будівлі, та побігли до сусідньої вулиці.

Компанії сильно пощастило.

Вони вчасно та без пригод встигли покинути будівлю, яка буквально через лічені хвилини з великим звуком пала, піднімаючи велетенську хмару пилу. Двох людей сильно налякало подібне. А ось Аарон лиш радів, що встиг їх звідти вивести, та дякував вищим силам за те, що товариші йому повірили та не були до смерті впертими. А ще, він вперше зрадів що не звичайна людина, та взагалі помітив біду наперед.

- Було поганою ідеєю зупинятися тут. Ми ледь не померли... - Вайлет була далеко не задоволеною подібним розкладом. Вона не хотіла залишатися, але лишилася, а потім довелося тікати, щоб знову не потрапити у лапи смерті.

- Ми були вимушені. - Аарон зробив крок у бік дівчини, можливо маючи внутрішнє бажання заспокоїти її. Але лише помітивши погляд, переповнений злоби, прийняв рішення ліпше не лізти та уникнути зайвого скандалу.

- Тепер постає питання що робити далі. - Кріс дивився на молодших, якось не сильно очікуючи неймовірної відповіді яка розв'яже всі їхні проблеми.

- Ідемо звідси. Тут надто небезпечно.

- "Вони" спіймають нас якщо зараз рушимо. Банда активна якраз у такі години.

- Думаєш їх не лякатимуть інфіковані?  

- Озброєні по зуби злочинці які сиділи у в'язницях роками, бо колись проливали кров собі подібних. Думаєш у таких точно є людяність та почуття страху?   

- Вибач. Не подумав.

- Ось і я про це. У них то точно ні гуманності ні страху. Готова посперечатися, що вони ще й камінь-ножиці – папір розігрують кого як жертву лишать, щоб той відволікав якщо є потреба.  

- Зі звичайними людьми я впораюся на раз-два. Діло далеко не у них.

- У їх озброєнні?

- Теж не зовсім. Мене більше бентежить факт, що вони також залишилися у місці де нічого живого майже не лишилося. Чому? Де вигода?  

- Може думають що це прикол? Типу, затягнеться не на довго а вони доти собі райончик підіжмуть?

- Або ж вважають, зачистивши район, зможуть і людей підпорядкувати за потреби. Жителі інших районів тікатимуть, а вони їх просто переловлять та змусять підкоритися собі. А нас хочуть прибрати, бо ми надто буйні. Захищаємось як словом, так і кулаком. Вони бояться, що подібні нам перегрупуються, і з часом переберуть владу до своїх рученят.

- Треба йти. – Перебив дискурсивну тему Аарон, тягнувши брата та сестру за руки.

- Знову щось чуєш?   

- Так.  - Аарон кивнув. - Але цього разу, це точно ті навіжені. Купа що топчеться, та розбиває всілякі скляні поверхні. Можливо вікна. Кількість приблизно не менше 15 осіб за кількістю кроків.

- Розбивають всі можливі хованки по дорозі сюди. Розумно. Вони хочуть змусити нас потрапити у безвихідну ситуацію. Шкода лише, що не на тих натрапили. – Вайлет вивільнивши руку від Аліса, тепер ледь не бігла вперед.