Частина 9. Як на долоні

 Одразу як зібралися, новоспечена команда з трьох осіб, на чолі з єдиною представницею жіночої статі, так ще й в придачу і самою молодою серед усіх, рушила у дорогу під назвою "один кінець".
Повертатися у підземну схованку та проживати життя щурів вони не мали наміру із самого початку так само як і затримуватися, адже сильно хотіли до першого району та розпочати нове життя там, аж допоки не дізналися гірку правду про монстрів іншого рівня та експериментальні лабораторії.

А ось тепер покинути ті самі стіни про які десятиліттями люди навіть не думали, навпаки, дуже сподівалися. Мали та ще і які плани коли у них це вийде. Слова Аарона сильно змусили брата та сестру задуматися про абсолютно інше життя. Незвідане, нове, переповнене пригод та небезпек. Вони могли померти рівно так само як і вижити. Бути ніким або стати кимось. Та головне, кожен був готовий прийняти подібний ризик.

Вайлет жила останні дні вірою у свої спогади, але тепер не могла покладатися на них, адже вважала хибними. Тепер вона мала позицію по типу "знаю базу, а в іншому буду розбиратися по ситуації". І її не можна було засуджувати за подібне. Кожен в подібній ситуації мабуть почав би радикально по іншому думати. І на жаль не всі, одразу й логічно.

- Єдине що мене на разі цікавить, так це ваші пропозиції як великі ворота зібралися перелазити.

Кріс задумливо крокував слідом за сестрою, подеколи озираючись навкруги, та ось вже котру хвилину думаючи лише про одне. В його голові ніяк не складався той ланцюг, який пояснить головне: Дію. Ту саму яка їм допоможе покинути стіни, після того, як перепочинуть трохи десь в десятому.

- Поки що ми нічого не будемо думати. Давай до десятого дійдемо, там трохи побудемо, ознайомимося з ситуацією та вже потім почнемо міркувати над подальшими діями.  - дівчина навіть не намагалася ламати голову. Мабуть, вперше за довгий час вона не хотіла покладатися на план що базується на здогадках або пустих теоріях зі спогадів.

- Мала, ти вперше за весь час припинила квапитися. Це лякає. Я навіть інколи думаю чи не прихворіла ти раптом.

- Монстри вже з'явилися. Тепер бігти аби куди немає сенсу. Звісно можна якщо до їх пащі зібрався але... - вона глянула на свого старшого через плече, із як завжди, підозрілою кривою либою на обличчі.

- Та зрозумів я. Не починай.

- Ви... - Задумливо прошепотів Аарон, поки йшов зовсім поруч з дівчиною та часто поглядав на неї.

- Що таке?  

- Та ні, нічого. - Аарон чомусь сховав руки до кишень. Він досі відчував місця де мотузки ще до недавнього часу стягували його шкіру. Це приносило чи немалий дискомфорт. Навіть більший аніж коли був зв'язаним.

- Запитуй. Ми ж товариші. Секрети між нами тепер не мають особливого сенсу та лише підсилюватимуть недовіру. А вона нам не потрібна. Деякий час ми точно ще будемо разом. Тож, сміливіше.

- Мені лише цікаво чи ви справді брат та сестра.

- Так. Ми кровні. - Відповідь пролунала чітко та швидко.

- Майже. - Додав Кріс, цим самим розлютивши свою молодшу.

- Ти міг би хоч раз не додавати цієї фрази Кріс?  

- Раніше її використовувала лише ти одна. Дай хоч зараз мені так зробити.

- Ні, не дам. Я вже вибачалася. І думала що ми закрили цю тему.

- Та не злися ти. Я ж звик. І ти звикнеш.

- Не хочу звикати.

- Ви це про що?  

- У нас мами різні. Нічого незвичайного. Тому і фраза "майже".

- Тепер дійшло. Основа одна, а корінь інший.

- А чому тебе це зацікавило?  

- Просто ви й схожі й ні. Тому у мене були деякі сумніви на цей рахунок.

- А тепер пояснювальну бригаду прошу я.  Бо щось мені не доперло. - Вайлет трохи ніяково подивилася на брата,  а потім і на іншого юнака. Досі, вона вважала себе ледь не копією Кріса. Як очі, так і волосся мало схожі відтінки.

- Зовні, у вас є багато деталей схожості, але все ж ви різні. Характери повна протилежність один одного. А ось запахи...

- Запахи? У тебе що, нюх як у гончі?  

- Ти мене зараз до собаки понизила?  

- Вона любить собак. Тож це не так і образливо.

- Не дуже заспокоює.

- Ну, я намагався. - Кріс понизав плечима та тихо засміявся.

- Та я не про це! - Вайлет зітхнула - Просто... Ти хочеш сказати, що відчуваєш різницю між запахами? Усіма?  

- Так.

- І... На що вони схожі? Ти відчуваєш все як звичайні люди? Чи це щось інше?  

- Ну... Твій трохи віддає ніби запахом вітру. А твого брата ніби асфальту який намочив осінній дощ.

- У вітру є запах?  - Кріс здивувався подібній метафорі.

- Кріс... Їй богу...

- Та господи! Вже і слова сказати не можна. Що ти за людина так... Якого біса мала?  

- Ем... Ти що робиш?  

Поки Аарон казав щось своє, а Кріс ніби привертав до себе увагу знову балакаючи різні дурниці, Вайлет наблизилася до Аарона та вдихнула його запах, в надії що зрозуміє про що той говорить. Але здається, у неї такого дару не було.

- Нічого не відчуваю. Лише слабкий запах одеколону яким користувався Кріс до початку апокаліпсиса на куртці. Мабуть, не вивітрився ще.

- Ти й не відчуєш.

- Чому?  

- Бо запахи які відчуваю я, походять не від природи. А ніби... Із середини йдуть.

- Якби ти про внутрішній світ говорив я б ще розуміла аби що... Але так... Я геть тупою себе відчуваю. Слова зрозумілі, а їх сенс абсолютно ні.

- Я не можу пояснити цього логічно, бо ти не відчуваєш того ж. Але спробую. – Аарон тихо прокашлявся - Ти точно знаєш, що у кожної людини є свій тілесний, природний запах. Коли я став таким як зараз, монстром як ти мене назвала, я припинив відчувати аби що. Смаки та запахи затупилися. Але деякі люди виділяються для таких як ми. У них ми відчуваємо щось... Нове.  Не звичайне. Але можливо я перебільшив коли почав говорити у множені. Хто знає... Є ймовірність що я один такий.

- Цікаво. Я думала серед монстрів не існує дальтонізму або чогось схожого.