Частина 14. Початок Операції

Високі стіни, велетенська брама, що відкривається перед вами, видаючи просто жахливі звуки коли натягується ледь не ржавіючий трос. Купа озброєних по зуби воєнних, хоча по факту, мабуть, більшість із них навіть не уміє стріляти.

Стіни, які оточені інфікованими яких й не думали бодай спалити.

Це та сама сцена яку Вайлет ніколи більше не хотіла бачити. Ворота Пекельного Першого. Ті самі, які ось-ось підіймуться у повітря, та запустять монстрів до людей, а разом із цим ще й пропустять бійців Естелли.

— Наші вже напоготові. Очікують лише сигналу. – вимовляючи ці слова, Еліас неначе озвучував якийсь вердикт.

— Прекрасно. Значить Очікуємо лише аби повернулися Вайлі та Аарон. І можемо починати.

— Кріс… Ти точно впевнений у своєму рішенні?

— Я і так надто довго затягував. – Холодний тон старшого Боу, змусив Еліаса ще більш зніяковіти та закритися у собі. Хоч він і обіцяв підтримувати, тепер йому починало ставати шкода тих хто помре через помилки лідерів. – Але якщо ти маєш сумніви, то йди. У Естеллі мало керівників. Ти там також будеш потрібен. А тут впораємося якось без тебе.

— Ні. Я… Не тому запитав. – Очі рудого були прикутими до стіни – Більше я переживаю за тебе. За духовний світ. Мені шкода тих йолопів, сперечатися не стану. Але ти… Чи зможеш винести ти думку того, що до їх смерті маєш пряме відношення? – Брайт перевів спустошений погляд на платинововолосого.

— Невдалий час ти обрав аби побалакати про це Елі. – Кріс впустив пальці у свої пасма. Срібна сережка через рух заворушилася, відблискуючи завдяки сонячному світлу що омивало його обличчя.

— Іншого шансу може вже й не бути. – На обличчі Брайта з’явилася сумна посмішка. Він немов відчував щось не хороше. Але мовчав. Не хотів наганяти паніку на оточення. А можливо… Це стосувалося лише його одного, та він не вважав за потрібне ділитися.

— У нас ще буде купа часу після того, як основну проблему буде вирішено. – Крістофер так і продовжував оминати зоровий контакт. Хоча за звичку, він завжди дивився прямо та того з ким проводив бесіди.

— «Нас»? Хех – Посміявся собі під носом рудий – Давненько ти не використовував цього терміну. Аж ніяково стало. – Еліас намагався перекручувати все у звичні жарти, хоча тепер вони були ігноровані та навіть отримували осудження.

— Елі. – Пролунало лише ім’я. Але саме ця інтонація, тихий тембр, ситуація за якої його ім’я назвали, змусило серце стиснутися від почуття болю та якоїсь зради.

— Зрозумів. Закрити писок.

Брайт повільно почав підіймати перед собою руки, демонструючи жест «я здаюся» хоч на нього і так не дивилися, та раптом встав з каменю на якому останні пів години сидів. Крістофер машинально хотів потягнутися за ним та знову почати виправдовувати свої слова чи дії аби залагодити непорозуміння, але в останній момент перш ніж співрозмовник рушив зі свого місця, рука заціпеніла у повітрі. Елі пішов до свого брата, залишаючи лідера Естелли на самоті зі своїми думками.

— Знову змовчав…

* * *

Сонце поступово зникало за лінією горизонту, коли почувся перший потужний вибух з боку головної брами, а послідовно посипалося каміння, задавлюючи як монстрів які стояли під стіною, так і людей з протилежного боку. Військові, запрограмовані охоронні механізми, все почали підтягувати у напрямку вибуху та розвалин, аби не пропустити інфікованих монстрів у середину та до центру. Жителів збирали та пакували до машин, відвозячи до центру.

Але вже після перших годин боротьби, все ставало очевидним.

Як Кріс і гадав, половина воєнної сили складалася з неповнолітніх дівчат та хлопців, або ж молоді яка навіть уявлення не мала як стріляти чи бодай захистити себе від укусів та кігтів. Інколи пробігали старші люди які були куди досвідченішими, але їх було у рази менше. Вся сила була перенаправлена на захист центру, а не населення. Людей просто почали кидати там де вони й були. Ну а ті вперше зіштовхнулися з жахливими реаліями.

Безпомічні крики людей, що благають про допомогу. Вони не уміли себе захищати. І це було найбільшою помилкою Пекельного Першого. Вони не вчили людей виживати. Вчили лише жити.

Ближче до світанку, радіус трьох кілометрів у внутрішній стіні вже кишів інфікованими та трупами полеглих військових та цивільних яким відмовили у допомозі та евакуації.

І тепер, Естелла розпочинала свою операцію по справжньому.