Частина 13. Остання тиша перед пробудженням

Велетенська діра у стіні з'явилася раптово, немов вирвана з самого серця кошмару. Ще вчора стіна була непохитною, захищаючи цілий сектор від зовнішніх загроз, а сьогодні вона стала слабким місцем, через яке могли прорватися орди монстрів, що жили за її межами. Ніхто не знав, як ця діра виникла, але всі розуміли, що треба діяти швидко.

Люди в місті метушилися, як мурахи, організовуючи реконструкцію у найшвидшому темпі. Вони працювали невпинно, намагаючись залатати діру, використовуючи все, що тільки могли знайти: дерев'яні балки, каміння, залізні пластини, але підручних матеріалів які були в Естеллі зайвими, було мало. Робітники, теслі, ковалеві, і навіть звичайні громадяни – усі брали участь у цій важкій праці. Вони розуміли, що час грає проти них.

Днем та вночі люди вартували біля діри. Захисники, озброєні вогнепальною зброєю, битами та ножами, стояли на сторожі, оберігаючи тих, хто працював над відновленням стіни. Вони пильно вдивлялися у темряву, шукаючи ознак небезпеки. Слухали найменший шурхіт, найменший рух. Їхні серця билися швидко, адже вони знали, що монстри можуть напасти будь-якої миті, навіть по при те, що зачистки давала свої плоди. Інфікованих було лиш кілька одиниць. Аарон та група перебили дуже велику кількість.

Денна варта складалася з найсильніших і найвідважніших людей яких відбирали самі лідери. Вони були готові до бою у будь-який момент. Зброя була напоготові. Вони стояли на стінах, дивлячись вниз на робітників, і намагалися зберегти спокій, вселяючи надію тим, хто працював. Ну а Фелікс якому Кріс довіряв ледь не як самому собі, всім керував особисто. Охорона навіть не сміла зівати.

Вночі варта змінювалася. Молоді чоловіки та жінки, які не могли битися, але мали гострі зір і слух, брали на себе нічні чергування вже під командуванням Аарона. Вони були озброєні ліхтарями та зброєю ближнього бою аби захистити самих себе, але від переляку не нашкодити своїм. Їхні очі слідкували за кожним рухом, намагаючись не пропустити жодного монстра, який міг би наблизитися.

Одного разу, під час ночі, варта помітила тінь, що швидко наближалася до діри. Це був монстр – величезний, зі страшними кігтями й сяючими очима. Він рухався тихо, але швидко, готовий атакувати та роздирати. Варта швидко підняла тривогу, і місто ожило.

Робітники кинули свої інструменти й сховалися, а охоронна бригада взялася за зброю. Стрільці приготувалися стріляти одразу ж як буде підходяща дистанція. Монстр підбіг ближче, але його зустріли градом куль. Він заревів від болю і намагався пробратися крізь захисників, але воїни були готові. Це був перший за спогадами Крістофера інфікований, який мав більш звірину форму, а не гуманну. А Вайлет тільки підтвердила існування подібних створінь, наголошуючи на тому, що пора дістати той самий щоденник та передивитися тамтешню інформацію.

Після важкого бою інфікований високого рівня був переможений навіть без прямого втручання Аарона чи Шона які були неподалік, але всі розуміли, що це лише перший з багатьох нападів. Реконструкція тривала, і люди не могли собі дозволити зупинитися навіть на мить. А після подібного нагадування про те, що кінець світу не закінчився, лише ще більше загартував працівників. Варта посилила свої патрулі, а робітники працювали ще швидше і старанніше.

Дні та ночі минали, і діра поступово зменшувалася. Кожен день приносив нові виклики, але також нові перемоги. Люди об'єдналися, щоб захистити своє місто, і їхня спільна праця і відвага допомагали тримати монстрів на відстані. Все заради Естелли.

— Ще один переповнений тяготи день добіг кінця. Нарешті…

Еліас змучено пав на диван у кабінеті Крістофера, на диво не тримаючи у руках алкоголю. Хоч ті самі два тижні сухого закону через побиття та сильні травми добігли кінця, Брайт не квапився тягнутися одразу за випивкою. І це неабияк тішило одразу декілька осіб які його знали.

— Ти єдиний хто відпочиває одразу як віддувся зі зміною Елі. Мав би совість. – Зітхаючи зауважив Старший Боу.

— Ну, ти ж знаєш, я швидкий, мов блискавка! Хіба винен у тому, що все виконав про що ти мене прохав?

— Еліасе Брайт, ти сама нестерпна особа яку я знаю… Хто ще дивлячись в очі працюючому буде так зловтішатися якщо не ти?

— Та чого знову? – Хіхікаючи змінив положення з лежачого на сидячого рудий – Ти ж лідер. То дай ще роботи раз так мозолю тобі очі тим що вже нічого не роблю.

— Тобі самому не дико та зі своїм начальником розмовляти?

— Хм? Я думав ми друзі, а не начальник та підлеглий. – Еліас явно перебував у піднесеному настрої, адже все що він казав, переслідувала вдоволена посмішка. Їх примирення було очевидним. Жарти знову стали регулярними, хоча Кріс і в декілька разів менше намагався випровадити рудого зі свого кабінету. Просто терпів та мовчав що до цього.

— Суті це не міняє.

— Давай я тобі допоможу. – піднявся рудий з дивану, повільно підходячи до стола керівника Естелли – І так вже розбираєшся у всіх цих твоїх папірцях. Тільки з однією умовою.

— І що це за умова? – З підозрою зиркнув Кріс. Зазвичай коли Елі пропонував допомогу, то просив щось ненормальне. А Кріс здебільшого все одно чомусь кивав на його забаганки.

— Та не бійся ти! Все у межах гуманності! Ти приготуєш мені сніданок завтра! І не просто бутерброд як ти звик, а нормальний комплексний сніданок де буде ще й кава!

— Я тобі хто? Домогосподарка?

— А я схожий на раба який буде безплатно працювати?

— А по дружньому допомогти це не про тебе?

— Волонтерити? Ні, дякую. Аарон навчив мене не дозволяти сідати собі на голову. Та і Шон біситься кожного разу як бачить мене не за своїми обов’язками. Не хочу знову отримувати стусанів від них.

— То ти кажеш мене вже на Аарона проміняв? – Зиркнув знову Кріс, тепер награючи ревнивість. – А Вайлі в курсі що ти у неї потенційного чоловіка відбити хочеш? Моя сестричка досить агресивно вміє подеколи поводитися. Будь обережний.