Частина 12. Неповноцінний світ

— Тооож, ти зараз кажеш що ми йдемо на переговори? – Вайлет із припіднятими бровами вдивлялася у через мірно спокійний вираз обличчя свого старшого брата, що починало бісити ще сильніше. – У той цирк де залишилися лише несповна розуму живі організми які й людиною соромно назвати? Ти зараз не жартуєш?

— Псевдо переговори Вайлет. – Виправив той, піднімаючи до губ свій напій підготований заздалегідь. Здавалося наче старший розумів чим все закінчиться, та забезпечив себе чимось нерво заспокоюючим. Або просто банально міцним не маючи бажання шифруватися.  

— Без різниці. Суть та сама. Ти хочеш до тієї жінки прямо у руки піти. В пастку! – молодша починала відверто панікувати, стримуючи тремтіння рук стискаючи ті в кулаки. Вона прекрасно знала наскільки її матір не переварювала Крістофера ще у мирні дні, хоч і ховала негатив за маскою доброчесної жінки. А тепер, коли діяв закон «виживають сильніші» вона була б готова образу розірвати йому горло чужими руками, аби втамувати жагу незрозумілої ненависті.   

— Це буде правильним рішенням для Естелли. – Продовжив у тому ж дусі старший. Заспокійливий, тихий тон молодого чоловіка відверто кажучи часто побішував оточуючих його людей. Він завжди демонстрував урівноваженість яка була йому не постійно притаманна. Вайлет знала які емоції ховаються за маскою спокою. І саме це виводило її із себе у двічі, а то й тричі сильніше.

— Це буде прямий квиток тобі у могилу братику. – зціпивши зуби знову огризнулася мала, щоб уникнути нецензурної лексики у бік єдиної рідної по крові людині. Сваритися з братом коли тільки недавно повернулася їй не хотілося. Але ситуація ніби вимагала насилля та скандалу.  

— Не плануй передчасних похоронів для мене сестричко. Я ще надто молодий аби помирати.  

— Я проти! – Стукнула дівчина кулаком по поверхні дерев’яного стола. Ця дія змусила на кілька секунд старшого притихнути, а стоячого позаду Еліаса не на жарт напружитися.  

— Це не питання де ти можеш втручатися.  

— То кажеш мені заціпитися? 

— Я попросив зрозуміти мене та почути. А натомість один осуд та відмовки. Ти геть не думаєш про людей які зараз потребують нашого захисту.  

— Я чую кожнісіньке слово яке промовляє твій рот… Саме через це хочу його розірвати до бісової матері! – Дівчина знову в істериці хряпнула по столу. Той дав тріщину під її долонею – Люди те, люди се. Чхати я на тих людей хотіла! Мені твоє життя цінне! Не їхнє! 

— Ні. Ти цілеспрямовано вирішила змінити все на власний розсуд. Як і завжди. Підбираєш розумні та правильні слова, прикриваєш свої вчинки почуттями вини та любові до мене. – Крістофер зітхаючи опустив погляд на пошкоджений стіл перед тим як продовжити аби що казати – Але не помічаєш очевидного Вайлі. Я цієї мега опіки НЕ потребую. Розумієш мене? Я не дитина. Та й ти також вже доросла. Спогади та почуття не мають керувати тобою. Схаменися.  

— Я командую? Ти зовсім того вже? Це просто переживання!

— От за це я і говорю… Ти все перекриваєш мною.

— Господи! Як мене не чуєш, тоді почуй тих хто до цього був поруч! Еліасе, хоч ти скажи йому! – Дівчина у надії повернулася до рудого, одним лиш поглядом змушуючи його кивати саме її правді. Але Брайт не квапився аби що казати.  

— Я… – прикусив той губу на мить аби потягнути час та обдумати відповідь. – Це його рішення. Не мені казати як діяти. Раз лідер так вирішив, моя задача слідувати за ним.  

— То ти готовий копати йому могилу власноруч кажеш? – Зрозумівши, що Брайт не стане на її бік, вона очевидно розлютилася.

— Ні. – Рудий відвід погляд кудись у бік. Йому не подобалося те, що на разі відбувається. Але зараз із Крісом він і так перебував як на лезу ножа. Одне невірне слово, та спалахне нова сварка. А цього він бажав поки уникнути якомога сильніше. І саме через це озвучував лише ті варіанти, які пасують саме старшому Боу, ризикуючи лишитися у кращому випадку без язика.  

— Тоді дай голос поки тебе чують тупе ти створіння з кісток та плоті! Тебе він якогось дива ще слухає! Скажи що проти! Накричи! Ти ж вмієш впливати на нього!

— Стримуйся Вайлет. І не нападай на невинних. – Кріс був невдоволеним через очевидний тиск на Еліаса.

— Не хочу! Ти плануєш йти на смерть! Хіба я заради цього так намагалася тебе врятувати? За для цієї цілі проливала стільки сліз щоночі молячи вищі сили дати мені другий шанс?  

— Годі.

— Я не для того стала монстром аби тепер тобі дозволяти помирати ідіоте! – Сині очі раптом змінилися на янтарні, а кімнату немов окутала крижана та масивна завіса з якої почав виходити весь кисень. Щит який через емоційну гойдалку вирвався назовні, раптом почав не захищати, а душити.  

— Я не збираюся помирати сестричко, тому вгамуйся нарешті та почни нормально дихати. – заспокоював вперто старший, так і наполягаючи на власних думках. Він не мав наміру піддаватися. Не цього разу.

— Ти досі не навчився брехати. – Дівчина почала заспокоюватися, адже зі спини її обійняв Аарон, повільно ще й відтягуючи подалі від старшого брата аби та не накинулася. Спокійне дихання юнака на її шкірі повернуло ту до тями.  

— Я не брешу. Мій план складається із трьох фаз та вже давно підготовлюється. Багато людей брали участь, та кожна особа довірена. Наявні навіть засланці у Перший. Передбачено ледь не всі варіанти подій. Ми впораємося без жертв.

— Ощасливиш мене хоча б тим, що всі ми будемо фігурувати у ньому?

— Частково так. Всі ми є частиною цілої схеми.

— Частково?

— Дозволю пояснити тобі та всім присутнім які не у курсі. Як я вже і сказав раніше, план складається, на перший погляд, з трьох банальних частин, які розкривається на повну під час самого виконання. Перша фаза це прибуття до Першого, але одночасно двох команд. Перша, це фронтальна, або ж приманка. Там буде моя основна делегація. Я, Елі та Кетніс. Наша задача як раз таки у тому, аби якомога більш якісно відволікти на себе увагу Міллер. За потреби, навіть дещо утнути. А от друга команда підбереться до першого через катакомби повз які втікав колись Аарон. У ній будеш ти, якраз таки сам Аарон та Фіар… – Промовив Кріс, та одразу уловив на собі невдоволений погляд рудого — Точніше Шон. – Виправився старший Боу.