Частина 11. Братерство

У день, коли Аарон привів Вайлет до Естелли, він поділив життя Кріса на ДО та ПІСЛЯ.

Старшому Боу багато чого довелося раптом переосмислити. Розплющити очі на реалії, зрозуміти яких людей тримає поруч із собою, нарешті розпочати планувати свій день не лише на робочі години, а ще й навчитися виділяти час на сімейний відпочинок бодай 2-3 години в день аби сестра не гнівалася та не мала бажання все спалити через гнів.

Але навіть за для цього, аби подібне рішення народилося, Еліасу довелося спочатку не на жарт попрацювати над злістю старшого Боу, через «викрадення» його молодшої сестри з під його носа одразу ж після возз’єднання…

— Еліасе, негайно відпусти мене! – Невдоволений крик Крістофера лунав на цілий кабінет. Хоч той і розумів, що проти Аарона не попреш, але вмазати по його зманливому личку бажання було чи не мале.

— Спочатку давай ти заспокоїшся! – Бурчав рудий, чия голова вже йшла обертом через надмірно потужний гамір прямо над вухом.

— Я спокійний! – Продовжував волати платиново волосий, вкотре влітаючи ліктем Елі в область печінки.

— Тому усіма силами намагаєшся покалічити мене та оглушити надпотужними звуковими хвилями? – Іронічно відповів рудий.

— Тоді просто забери від мене свої руки та не влітатиме!

— Відпущу у випадку, коли ти дійсно відпустиш ситуацію, понизиш децибели та припиниш агресивно вириватися. Згода?

— Еліасе Брайт… Ти… – Кріс вже шипів немов справжня змія.

— Я розумію тебе як ніхто інший тут. Ти зустрів сестру після такого довгого періоду часу, а тут її знову забрали. Але не ти єдиний хто сумував за нею. Тобі варто навчитися ділитися. Твоя особа не єдина котра у неї є. І з тобою вічно вона не буде. – Елі послабив свою хватку – Особливо ти маєш навчитися контролювати свої ревнощі до сестри, коли поруч із тобою вже є люди. Не думаєш, що це образливо? Виглядає так, неначе особисто я вже тут і не потрібен, бо повернулася особа яку мені варто було заміняти. Що тоді вже думатимуть люди, які не знають твого ставлення до молодшої.

— Ти не заміна, а новий член команди. Кому як не тобі про це знати. Не накручуй себе з цього приводу.

— Чесно сказати? Подеколи я геть не впевнений у своїй актуальній ролі та у, тому що ти кажеш.

— Чому раптом? – Кріс припинив активно вириватися. Тихий голос рудого що звучав за спиною, ніби був ображений на нього через щось.

— Ти справді запитуєш мене чому? – Елі посміявся перед тим як продовжити – Коли у тебе хороший настрій, ти завжди добрий, я потрібен, мене не ганяють та слухають, кличуть просто побазікати про наболіле або пережите. Але як тільки твій настрій змінюється, твоє ставлення до мене також кардинально стає інакшим. Я наче перетворююся у собаку або раба. Принеси те, подай це. «Іди та не зли мене», «геть з очей», «ти бісиш», «зникни» … Ти кидаєш у мій бік безліч фраз які не приємні були б будь-кому. А мені це все не приємно у трійні. Я думав ми ладнаємо, але кожного разу я розумію, що ні. Моє місце хитке та не постійне. Сьогодні я тут, бо вигідний тобі. А завтра вже можу опинитися за стіною як пожива для інфікованих які ще лишилися.

— Я… Вибач. Не думав що мої дії підштовхують тебе до такого мислення.

Це все що із себе на ту мить зміг видавити Кріс. А Еліас повільно відпускаючи співрозмовника почав відступати, прямо до столу. Він не дивився на Кріса. І це лише піднімало тяжкість провини.

— Мені не потрібні вибачення через жалість. Моя душа прагне визнання. Я хочу бути рівним.

— Ти і є рівня!

— Кому? Звичайному жителю? Дякую звісно, але такої ролі й без тебе я досягти б зміг в аби якому місці де є люди. Поруч із лідером я виглядаю як звичайний собака на прив'язі. Бігаю за кожним свистом та виконую дрібні завдання.

— То ти хочеш просто мати титул? Якщо я дам тобі звання тебе це заспокоїть?

— Так. Я хочу звання. Але особливе. Таке, яке буде лише моїм.

— І що ж це за звання таке? У нас є вільні посади у декількох сферах тому…

— Ти такий Дуб…

Брайт зітхаючи відкинувся від столу поруч із яким стояв, тепер вже шукаючи «приховану» пляшку з випивкою. Крістофер не сказав на це ані єдиного слова. Мовчки спостерігав за кожним кроком рудого. Пильнував як той дістає пляшку, відкриває її та починає пити з горла.

— Ти сп’янієш.

— Краще бути не при собі від алкоголю аніж болю чи образи.

— Тобі не варто сьогодні пити. – Боу підійшов аби забрати пляшку. І у цей момент Еліас просто різким рухом змусив його сісти на диван поруч.

— Не тобі казати що мені робити.

— Еліасе, та що з тобою не так? Може поясниш? Ти прийшов у хорошому настрої, а тепер бісишся як дитина.

— Просто забираю твій поганий настрій собі та відволікаю тебе від наболілого. Хіба не це мають робити вірні пси господаря? Допомагати.

— Елі… Сядь до мене. Поговорімо спокійно.

— Це наказ?

— Прохання.

— Тоді відмовляюся.

— У такому випадку… – Кріс вхопився за вільну руку рудого та смикнув її. Брайт з легкістю впав на диван поруч із лідером Естелли, адже не пручався – Я дам пряме запрошення на диван.

— У які ігри ти граєш?

— Подеколи я і сам не знаю.

— …

— …

— Можна поставити тобі одне питання?

— Валяй.

— Чому ти так дивився на мене коли я обіймав Вайлі?

— Бо ти ДУБ.

— Я дерево?

— Дуже Унікальний Баран який бреше не червоніючи.

— Не зрозумів. Коли це я брехати встиг? І чому я раптом баран?

— Ти казав, що все розповідатимеш. А тут я маю приходити на картину де ти обіймаєш жінку! Звідки мені знати сестра вона чи кохана?

— А це тут до чого?

— … – Еліас хотів щось сказати, але тоді змовчав. Хоча поглядом він явно давав відповідь на очевидне. Він симпатизував Крістоферу, а сцена з обіймами вивела його на неконтрольовану сцену ревнощів та образи. – То, коли ми підемо до мого брата? – Брайт раптом змінив тему, переводячи її у кардинально інше русло.