Частина 7. Вони також мають право на мир

Ті самі розвалені будинки, покинуті авто та все що схоже на транспорт. Гул диких інфікованих, які гуляли вулицями у надії знайти поживу.

Подібна картина поступово перетворювалася вже у звичну, та люди, мабуть, скоро вже не зможуть усвідомлювати свого життя без цього жаху та страху.

Хоча, варто враховувати факт, що інфікованих у деяких регіонах стало вже дуже мало. Люди винищували тих кого бачили, а «народжуватися» нові не могли, або ж просто не встигали. З такими темпами зачистки, можна було сподіватися, що незабаром люди зможуть більш спокійно гуляти вулицями, виховувати своїх нащадків, та не боятися виходити на сонячне світло.

Але поки… Пекло ще панує на землі. Тому розслаблятися зарано. Адже не одні інфіковані дорівнюють проблемі. Перший район та його система, проти якої тільки готувала доля поборотися. От справжня небезпека.

— Ти впевнена, що йти туди це хороша ідея сестричко? – Лунав тихий чоловічий голос, у якому можна було вловити нотку тремтіння, у зв’язку з сильним емоційним переживанням.

— Вже забула за минулі дні? Він втопче нас у землю одразу як тільки відчує у своєму радіусі. – Промовив ще один чоловік, більш глибоким та спокійним тоном. Не можна було стверджувати про безстрашність коли говорилося за нього, але ховати почуття явно він умів трохи краще свого попередника.

— Ви зрадили його та завдали болю. Сперечатися не буду. Але… Повірте, він уміє пробачати. Ваш вчинок був скоєний заради мене. Думали я у біді та хотіли врятувати як справжні брати. А Аліс уміє цінити подібні вчинки.

— Але так би вчинив не кожен.

— Факт. Я б напевне також не змогла зрадити людину за для власної вигоди та обрала б самопожертву. Але ви обрали шлях у якому бачили більше плюсів саме для мене. Ви двоє навіть не думали за себе та за те, що може статися із вами. Тому я вірю, що він зможе забути за старі образи.

— Було б класно якби він взагалі про нас викинув із голови всі існуючі спогади та сприймав як нових знайомих, а не нових-старих.

Зітхнув молодший з Робейнів, поправляючи навислий з одного плеча напівпорожній рюкзак, та вдивляючись на високу стіну яка непохитно стояла у далині.

Ось вже понад три роки за них не було чути. Що вони робили, де жили…

За цей час, із цією родиною яка розвіялася по всім напрямкам районів, сталося чи не мало різноманітних пригод, які можливо варті того, щоб отримати свою власну сторінку у життєписі.

***

У той день, коли Кевін віддав молодого Аарона у руки Міллер за для забезпечення лікування сестрі, що знаходилася у першому районі, він вперше відчув силу власної совісті яку думав вже приспав у геть юному віці.

Перші його ночі тягнулися немов тижні, та переслідувалися справжніми нічними жахіттями. Він постійно уявляв що роблять із нещасним підлітком без спогадів про минуле життя, та сам не помітив як почав обдумувати план його повернення та навіть збирати базовий набір для експедиції. Зупиняв лише здоровий глузд молодшого брата.

— Геть поїхав дахом?! Кев! Кинь сумку та сядь на місце. Ти не ідеш за тим псом. Угомонися. – Вскочив Томас зі свого місця, ледь не кулаками налітаючи на свого старшого брата аби той лише нікуди не зміг вибігти.

— Ми не мали віддавати його… Це була помилка… – Старший примусово сів на край ліжка після того, як молодший з відритою агресією вирвав із його рук рюкзак та шваркнув геть в кут кімнати, схрестивши перед собою руки немов у молитві. Він стискав їх від нервів так, що кінчики пальців побіліли.

— Ми це зробили заради сестри. Залиш це нарешті у минулому та відпусти те, що сталося. Годі убиватися просто так. Він того не вартий.

— Тобі він ніколи не подобався, бо Кеті захищала його. Але навіть так, рівень твоєї безсердечності переходить всі можливі межі. Це вже занадто Томі. Я тебе не так виховував. – Кевін підняв незадоволений погляд на брата.

— Занадто? Думаєш саме я той хто перегинає? Можливо це тобі б варто було тоді думати перед тим як діяти? Раз такий емоційний та турботливий, то міг би відвойовувати Кеті та не давати її забрати. У такому разі й мала і малий були б із нами. Але що ми маємо? І одне і друге у них, а ми у дірі. Тому годі триндіти про «а що б було якби». Сенсу у цьому рівно нуль.

— Думаєш я хотів віддавати її Міллер?

— Але ж віддав! Мою близнючку! Ти не мав право вирішувати це за неї та за мене! Це мав бути наш вибір! Але ти знову взяв на себе роль великого капітана та все зіпсував!

— Вона помирала!

— Та тебе нагнули як ту палку! Кеті не могла бути смертельно хворою! А якщо і була, то ніяка Міллер не врятувала б! Вона не Бог, щоб повертати з того світу! – Близнюк був відверто обурений ситуацією у якій вимушено опинився. Він боявся за сестру, адже знав що вони на відміну від Кевіна, для Міллер вже ніхто. Діти іншої жінки, а не її покійної сестри як старший.

— Томасе…

— Ми все зіпсували… Не захистили… – Томас опустився на коліна, тепер замість агресії відчуваючи вже ледь не справжню агонію. І стрілки почали переводитися не лише на старшого, а одразу на обох – Чому та жінка нічого не каже нам за Кеті? Це, тому що вона вже пом…

— Наша сестричка жива. Навіть припускатися думки про те що це не так, ти не маєш ніякого права. Її серце досі б’ється, і ми скоро побачимося з нею.

— Ти не можеш давати гарантій. – Молодший Робейн із прихованою ненавистю дивився на свого старшого. А той уловив сигнал.

— Пробач. Ти маєш рацію. Я не той хто може давати гарантію на життя того кого не бачить. Але я можу пообіцяти, що зроблю все можливе за для об’єднання нашої родини. Лише почекай ще трохи. Ми скоро знову будемо разом. І Аліс… Його також заберемо та попросимо вибачення. Не факт, що пробачить, але можливо йому стане легше.

— Він проклинатиме нас до останнього подиху…

Саме із подібними думками брати й готувалися з одного дня на інший, пробратися до першого та повернути «додому» тих кого втратили через обман.