Частина 4. По дві сторони стін

Місія «нишпорка» була успішно завершена тому час було потроху задуматися про те, аби спланувати маршрут повернення до Естелли.

Молодий рудоволосий хлопець, на вигляд років двадцяти п’яти, стояв на краю багатоповерхівки, вдивляючись у нічну пітьму та вслухаючись у дивні звуки мертвого міста. Його очі були широко розкриті, і в них відображалися тривога та невпевненість в обраному шляху. Волосся стирчало в різні боки не дивлячись на спроби упорядкувати локони хоч якось та фіксуючи ризинкою, ніби він провів ніч у неспокійному сні. І це була правда. Еліасу снилися жахіття та темне майбутнє без надії на світлу смугу. Його темний одяг був черезмірно пом’ятим та зовсім не охайним по при звичку виглядати якомога краще, а все це за для того, щоб зливатися з навколишньою темрявою.

Його руки помітно тремтіли, коли він стискав кулон із фотографією де був зображений його молодший братик Шон.

Перед ним лежав шлях через місто, яке кишить монстрами різних видів та рівнів сили. Він не знав, що на нього чекає, але розумів одне: потрібно бути до біса тихим аби мати більш безпечну дорогу. Кожен його крок повинен бути безшумним, кожен вдих – обережним. Саме так казав йому Аарон останні декілька годин. Його компаньйон був явно досвідчений, але навіть занадто мовчазний, стояв здебільшого подалі, але у полі зору та не покидав, кивав головою у потрібні напрямки або ж даючи зрозуміти, що час знову вирушати до дорога не така й близька як могло б здатися спочатку.

Рудоволосий крадькома поглядав на свого супутника, шукаючи чи то підтримки або ж натяків на дозвіл розмовляти, щоб розрядити обстановку, але не вловивши ні одного ані другого, не маючи змоги промовити жодного слова, Еліасу ставало все важче на душі.

Вони не могли дозволити собі розмовляти – адже кожен звук міг привернути увагу страшних та безпощадних істот. Він відчував, як його серце калатає в грудях, але він знав, що повинен рухатися вперед, не зважаючи на страх та сумніви які підкрадалися. Його майбутнє залежало від цієї подорожі та місця куди вони рухалися.

Саме такими думками забиваючи собі голову, вони зробили перший крок у темряву, стискаючи зуби та тримаючи погляд прямо перед собою. Рушаючи впевнено до Естелли.

***

Повернення до так званого ковчегу порятунку не зайняло надто багато часу як було заплановано від початку. Аарон вперто відмовлявся робити зупинки без особливої на те потреби, не слухав тихих прохань Еліаса, та цілеспрямовано рухався вперед, уникаючи якомога більшої кількості груп інфікованих аби не витрачати сил та власного дорогоцінного часу. І завдяки цій впертості та лідерству вже через два дні вони топтали кордони славнозвісного восьмого району де й базувалася Естелла.

За ці приблизні сорок вісім годин дороги, їм довелося двічі ризикувати життям через аномального рівня В, що хоч і не було надскладним завданням, але все ж попотіли обидва, а ще по дорозі пощасливило натрапити на групу людей які на додачу й не були налаштовані агресивно до чужинців із підозрілим вбранням. Вони були частиною іншого угрупування, тому з хлопцями не пішли, але підручними припасами поділитися були дуже навіть готові. Елі був здивований, що лишилися ще люди, які не горлянку готові перегризти, а руку допомоги простягти.

Останні кілометри до стіни, хлопці пройшли без пригод. Група зачистки явно попрацювала на славу якраз недавно. Гниючі трупи інфікованих ще досі лежали стягнуті у декілька куп, а тих які рухалися б не було у радіусі зору. Аарон був задоволений побаченим. Хоча розраховував якраз таки на протилежний ефект. Бунт, невдоволеного Кріса, купу інфікованих які намагаються пробити дірку у стіні, бо чують живу кров.

На пункті пропуску Естелли що знаходилася якраз перед основним входом до самого ковчегу, їх зустрічали як чоловіки, так і жінки, по зуби озброєні різноманітними видами вогнепальної зброї та знаряддя вбивства й самозахисту близької дії. На обох дивилися з підозрою. Аарон ніколи нікому не був симпатичним, на перший погляд, хоч всі й були в курсі ким він є на справді. Нестерпний характер примарного лідера, різкі фрази та не підібрані манери, безтолкові накази яким ніхто ніколи не слідував рівно допоки їх не вимовляли вуста Кріса або ж не ухвалювали їх. Це був Вайт. Центр ненависті номер один.

Тіньового творця лідера пропустили без аби яких запитань не дивлячись на погляди переповнених ненависті, підозр та зневаги, а ось Еліасу довелося вже явно не солодко. Його зупинили хоч і бачили з ким він прибув, та почали вимагати як непотрібні документи, бо знали про їх неявку, так і причини заяви, рознюхувати звідки дізнався про Естеллу та чому прибув саме зараз, так ще й з проклятим вовком одинаком. Якби Вайту це не набридло рівно за тридцять секунд після повернення додому, та він не квапився до Крістофера, щоб доповісти про те що дізнався, то явно б пішов погавкати на охорону яку сам і обрав. Але типова фраза «це мій домашній улюбленець» зробили своє діло. Елі пропустили, більше не бажаючи затримувати хижака у воріт. Бо ну не всі витримували на собі погляд хижака та ричання.

Рудий мав двоякі відчуття після такого непривітного прийому гостя у компанії самого справжнього лідируючого обличчя. Хоч і був захоплений тим що побачив одразу як був пропущений через пункт. Наполовину відбудовані будівлі, замінені більшість вікон та дверей, підлатана дорога що давала змогу пройти та проїхати без зайвих проблем, квітучі ділянки землі, працюючі автомобілі та інші транспорти для швидкого пересування, наявність світла та харчів і питної води. Діти які сміялися та бавилися на вулиці ніби не знаючи про те що коїться поруч із ними, й дорослі зайняти всілякими справами які точно були розподілені між жителями по рівнях умінь та навичок.

На перший погляд, навіть не подумаєш що буквально за якоюсь то там стіною з ширини в десять метрів панує справжній жах, хаос та смерть. Навіть у першому не було такої волі до дій. Вже ні. Багачі все менше випускали власних дітей у публічні місця як по типу парків або дитячих майданчиків, а були й ті хто віддавали своїх у лави армії, щоб відкупитися від закону кількості, хоч ті й бути геть малі. Рятувалися здебільшого первістки, адже були вже навчені до бізнес-оводства у якому сенсу багато навіть не було, але фіксувалися випадки коли саме старші погоджувалися на службу замість молодших, прирікаючи себе до тяжкого життя.