Кінець світу

Я наполегливо йшов увесь похмурий день, який здавався мені нескінченним та примарним. Від втоми я вже майже нічого не розрізняв навколо. Ноги потопали по коліно в снігу. Іноді я навіть провалювався по пояс, важко виповзаючи із заметів. Невеликі грудки снігу вперто барабанили по моїх лижних окулярах. Шкіра під їх гумовими ущільнювачами нестерпно свербіла. Я час від часу рухав окуляри вгору-вниз, але це лише трохи допомагало.

Рюкзак за плечима ставав із кожним кроком усе дедалі важчим та важчим. Пора вже було придивлятися собі місце для ночівлі, але нічого путнього мені ще не трапилося.

Ближче до вечора я надибав на невеликий самотній дерев’яний будинок. Його обриси ледь вгадувалися крізь хуртовину. Якимось дивом я не пройшов повз цю домівку, прийнявши її за величезний замет.

Я оглянув будинок з усіх боків. Майже все навколо нього було заметено снігом. Вікна вщент розтрощені, а дах місцями проломлений. Вітер змітав поземку з похиленої веранди.

Я обережно пробрався всередину крізь розбите вікно. Переступив через зламане крісло, відсунув у бік стару шафу, ввімкнув ліхтар і оглянув невелику кімнату.

З люстри звисали довгі прозорі бурульки. Шпалери вкривав тонкий шар іскристого інею. На підлозі в безладді лежали книжки, уламки меблів та розбитий телевізор. Біля вікна височів великий замет, наметений крізь розбите скло.

Оглянувши інші кімнати, я притягнув два старі матраци. Одним із них загородив розбите скло у вікні, другий поклав у кутку. Я втомлено опустився на матрац та почав крутити ручку динамо-ліхтаря, оскільки його світло почало поступово тьмяніти. Через десяток хвилин ліхтар трохи підзарядився. До того ж мої руки нарешті зігрілися. Пальці почали більш-менш згинатися і я зміг розпакувати рюкзак, діставши металеву мініпічку, казанок та спальний мішок. З пластикової сумки з залишками провізії витяг пакет з курячим супом із локшиною, пів пачки печива та банку сардин у соняшниковій олії.

Нахлинули приємні спогади про те, як дивом вдалося пробратися через чорний хід до невеликої нерозграбованої крамниці. У ній я зміг нарешті наїстися досхочу і набрати запас печива, цукерок, концентрованих супів та локшини швидкого приготування. Але найголовніше я знайшов там також картонну коробку з м'ясними та рибними консервами.

Затріщав вогонь у пічці. У казанку закипіла вода. Я зігрівав руки, розминаючи пальці над життєдайним теплом. Приготувавши суп і розігрівши консерву, я втомлено приліг на матрац. День добігав до кінця. Ноги гуділи. Очі злипалися. Я пив суп невеликими ковтками, тримаючи гарячий казанок у рукавицях і відчуваючи крізь них приємне тепло металу. Суглоби пальців поступово переставали нити. Я відчув себе майже щасливим.

Відкриваючи сардини, я зачепив ліктем одну з книг, що лежала на горі уламків. Я підняв книжку й освітив ліхтарем обкладинку. Це були дитячі розмальовки. Із завмиранням серця я погортав розмальовані кольоровими олівцями сторінки, згадуючи давно забуту гаму кольорів трави, неба та води. У грудях тужливо защеміло. Я повернув книгу на місце і взявся за сардини з печивом, намагаючись не згадувати минуле.

Але сумні думки самі по собі заповнювали мою голову все більше і більше. Відклавши порожню консервну бляшанку, я потягнувся до рюкзака та дістав розпочату пляшку червоного вина. Кілька хвилин погрів її біля пічки, намагаючись тримати пляшку так, щоб скло не тріснуло від різкого перепаду температур. Збовтавши вино та зробивши кілька ковтків, я відчув, як по всьому тілу розливається приємне тепло, а голову запаморочило легке сп'яніння. Стало трохи легше на душі.

Наставав найсумніший момент доби, коли всі справи зроблено та потрібно було лізти в холодний спальний мішок. Терпляче чекати, доки не провалишся у важкий сон без сновидінь.

Я довго дивився на вогонь і непомітно задрімав, згадуючи давно минулі часи.

● ● ●

Людство опинилося на порозі нової світової війни. Країни поспіхом накопичували смертоносну зброю, готуючись до останньої відчайдушної сутички. Новини рясніли страшними заголовками, один кричущіший за інший. Ось-ось мали б завити сирени повітряної тривоги у світових столицях.

Але кінець світу прийшов несподівано і зовсім не так, як можна було собі лише уявити. Людська цивілізація розпалася швидко, ніби ніколи й не існувала. Немов хтось там нагорі вирішив, що з нього досить терпіти діяння божевільних створінь.

Спочатку зник зв'язок з космічними станціями та супутниками. Вчені намагалися знайти пояснення цьому феномену і грішили на магнітні бурі, сонячні протуберанці та гамма-спалахи. Потім раптово перервалося будь-яке сполучення між континентами. Радіозв'язок не працював. Підводні кабелі вийшли з ладу. Літаки й кораблі безслідно зникали.

Світ поступово охоплювали суцільний жах та відчай. Економіки руйнувалися. Банки зачиняли свої відділення. Харчові продукти припинили завозити до крамниць. Офіси не працювали. Армія і поліція відмовилися виконувати свої функції. Вони захищали лише самих себе та своїх близьких.

Далі стало ще гірше. Силові кабелі перестали передавати електроенергію на далекі відстані. Бензин розклався на фракції в баках і сховищах. Деякі хімічні елементи припинили реагувати між собою. Зупинилися ядерні реакції. Акумулятори швидко розряджалися.

Кольори видимого світла набули нових відтінків. Навіть звук тепер поширювався в повітрі по-іншому, спотворюючи до невпізнання голоси людей.

Кардинально змінилися фундаментальні фізичні закони нашого світу, які до цього здавалися непорушними.

Люди поступово божеволіли, не витримуючи таких потрясінь. Церкви та психіатричні лікарні були переповнені. Одні увірували в Божу кару, інші у втручання інопланетян.

Також, неначе всіх цих бід людству було замало, поступово змінювався клімат по всій планеті. Розпочинався новий льодовиковий період. Люди почали мігрувати якомога ближче до екватора. То тут, то там я зустрічав інших волоцюг, які поневірялися в пошуках їжі та укриття на своєму довгому шляху до півдня.