Останні випробування

В цей час терористи Селевін та Мефорій летіли на гелікоптері за остатнім кристалом.

Мефорій весело крутив кермо, а Селевін ремонтував салон. З бортового комп'ютера пролунало аварійне попередження.

—  Що це? —  запитав Селевін підбігаючи до пілотного сидіння.

—  То в нас заряд кінчається. —  Криво посміхнувся Мефорій очікуючи крик від Селевіна.

—  Що?! Ти хоча б ставив тієї ночі акумулятори на зарядку?

—  Ставив, але кабель, мабуть, відійшов...

—  Та щоб тебе! Казав мені Фелер не доручати тобі навіть прості речі.

—  Чого це ти розкричалась, як жінка. —  Мефорій перейшов у оборону.

—  Ладно, грець з тобою. Скільки ми пролетимо?

—  Не більше десятьох хвилин.

—  Чорт… і що робити… —  Селевін сів з грюкотом на бокове крісло.

—  Пропоную, тільки пропоную  подзвонити Фелерміту.

—  Я Малфія вже не можу відрізнити твої жарти від серйозних слів. Ну і що скажімо йому?

—  Правду, начебто…

—  Правду?! Та він нас точно  заб'є, і то в кращому випадку.

—  Ой та не вганяй пургу собі в голову, нормально Фелерміт нас зрозуміє, він переймає деякі риси характеру у Келзея.

—  Ти вже це казав, я не такий дурень щоби довіряти твоїм застереженням.

—  Але подзвонити все одно потрібно. Ти дзвониш перший!

—  Добре, ти в нас і так дегенерат, тільки жартувати зле вмієш.

—  Перший раз мій діагноз допоміг мені. —  Мефорій зняв перед собою телефон і передав Селевіну, не відволікаючись від штурвала.

—  Збав хід! —  наказав Селевін набираючи номер, — турбіни жужать і глушать мій голос.

—  Що таке? —  запитав голос з телефону.

—  А— а— а, е…

—  Імпровізуй. —  шепнув Мефорій.

—  Це ти Малфек? тебе хто до телефону підпустив? —  Прогримів голос Фелерміта.

—  Ми тут летіли й нас підбили…

—  Як це підбили?

—  Хтось стрельнув і відбив нам двигун, і через це ми не пролетимо більше ніж вісім хвилин.

—  Погано… то де ви зараз?

—  Пролітаємо над Зеленоградом.

—  О, та це неподалік бази Келзея, він зараз якраз мав поїхати в Кітеж— град.

—  Якось стрьомно туди їхати...

—  Інших варіантів не має. Все я зайнятий до мене гості прийшли. —  Фелер відключився.

—  Нас підбили? Фелер зрозумів, що ти його дуриш. —  Сказав Малфек.

—  Тоді міняй курс на…

—  Я знаю куди летіти, там якраз стоянка для гелікоптерів.

Коли транспорт сів на землю, вони вистрибнули з нього і побігли до спального району. Через пару хвилин потрібний будинок із сотень вистроєних в ряд показався у всій красі.

—  Так, — сказав Селевін, — я іду в тунель, а ти пробуй зломати двері.

—  А чому мені найважче?

—  Не сперечайся, йди.

Селевін побіг за будинки. В дерев'яній альтанці, він відсунув стіл і застрибнув у підземний тунель. В темноті окуляри автоматично включили режим нічного бачення. Мислено попрощавшись з життям він попрямував очікуючи пастки на шляху. Рентгенів скан в шоломі показував внутрішність стін. П'ять пасток було знайдено тільки у тьох перших метрів.

"Та шо я буду церемонитись" —  подумав Селевін і побіг перестрибуючи активатори. Через пару метрів спрацював лазерний датчик і зі стіни стрільнуло лезо, Селевін по рефлексу встиг нагнутися. "Хух, швидким бігом легко без голови добігти". Обережно йдучи та перевіряючи кожний метр, все ж таки ще одна пастка розлила по середині проходу чорну жижу. Він обережно обійшов притискаючись до стіни чим самим активувалася інша пастка, зі стелі полетіли електроні гранати, вони відразу зірвались, але Сел встиг стрибнути в перед. В лице полетіли вила, затим включився вогнемет Сел встиг впасти. Коли вогонь щез, він лишився лежати. "Та щоб тебе! Так продовжуватись не може, вже рентген розплавився, лишається йти навмання або обстрілювати пастки металевими кулями, но їх в мене не багато, а тут все не вистачить, ризик буде дорогим. Думай Селевін, або кулі, або моє життя" —  Він витягнув ліхтарик і причепив його на шолом. Обережно встаючи, дістав автомат і почав обстрілювати місця в яких могли бути пастки. Згодом зі стін пішли іскри, дим та вогонь. Селевін пішов оглядаючись по сторонах, при цьому не перестаючи вести прицільні вистріли. Через десять кроків магазин кінчився і прийшлось використати остатній. Інтуїція в перше так допомагала, що аж вдалось пройти до самого кінця тунелю, але до самого виходу патрон вже не лишилося. Розуміючи, що у виході також знаходяться пастки, він розбігся й побіг вперед, добігаючи до виходу, стрибнув рибкою, приземлившись безпечно в гаражі, позаду тунель частково обвалився. Стоячи зі шаленим лицем, він оглянувся. Довкола були гори ящиків, під стінами стояли столи, на них лежали розкидані інструменти. "Так значить виглядає їхній гараж, Мефорій певно до сих пір мучиться з дверима. Такс… а де ж тут транспорт? Ні, для початку треба дім перевірити". —  Сел підійшовши до дверей котрі вели в середину дому, положив руку на ручку і двері самі відчинилися. Перед ним стояв Мефорій, в руках тримаючи гору всякої їжі, а в роті жував булку. Він сплюнув її й сказав:

—  Нічого собі, я думав, що шафу відкриваю, а це двері в гараж.

—  ЩО?! Ти тут вже скільки хвилин?!

—  Не знаю, хвилин двадцять, не менше, там двері просто незамкнені були, спочатку мені показалося ніби це пастка, но перевіривши, було зрозуміло, що їх просто забули закрити. Буш смаколиків? —  Мефорій просунув льодяник, але Селевін злісно відкинув його.

—  Просто жах!!! я в тому проклятому тунелі майже життя не залишив, поки ти тут розважався? Допоміг би мені вибратись замість того щоб солодощі жерти.

—  А чого не подзвонив?

Селевін зняв шолом і кинув в середину гаражу.

—  Всі датчики й навіть рацію мені вогнемет розплавив! Тут хтось є?

—  Я всі кімнати перевірив, нікого тут не було.

—  Йдемо тоді транспорт діставати.

—  А де той транспорт за яким ми прийшли?