— Ларо ти мене чуєш? — прозвучав в голові чиїсь голос. — Ти вже мала прокинутись...
Вона відкрила очі й побачила залізну стелю білого колірну. Перед нею завис Келзей, який перевіряв ліхтариком зірниці. Повністю прийшовши в себе, вона підняла голову і піднялась з дивану. Відчуття болю в серці вже зникло не лишаючи й сліду, але на зміну йому прийшло сильне хотіння сну. Келзей сидів перед нею у бойовому костюмі без шолома. Він обережно поміряв долонею температуру її чола і с посмішкою подивився їй в очі.
— Що тут смішного пане Келзей?
— Не бери в голову, я радію, що ви лишилися живі після цих непорозумінь.
— Навіть не розумію... А як я тут з'явилась?
— Біля саркофага всі артфони відключаються, з чим це пов'язано нас не дуже цікавить. Коли Фелерміт відлетів з кристалом, весь кисень повернувся до попереднього стану, Генрі лишив далеко від себе шолом, а артфон відключився біля саркофага, як я і казав, тому захисту чи фільтру він ніякого не мав від іншого повітря, ти поки підійшла його легені майже відказали.
— Ясно, а я чого свідомість згубила від болю у серці?
— Ти свій костюм дістала з хмарового збереження артфону, сам фільтр у твому шоломі вообще не був заточений для очищення повітря з еклайзерського лісу, все повітря з самого початку фільтрував тобі артфон, а він відключився коли ти підійшла близько до саркофага рятуючи Генріха. Серце в тебе заболіло через те, що воно не змогло перекачати кров з іншим киснем. Та що я тобі буду розповідати, ти сама повинна ці речі розуміти. — Келзей став з крісла і пересів до неї на диван. — Я телепортувався до вас у нормальному захисті з запасними масками, і викликав ЗЧС, вони рятували вас на місці, і відкачали весь газ, який на диво був безпечним, плюс вони знайшли неподалік тіло Рейли.
— В мислі тіло?!
— По версії криміналістів вона впала з літака випадково. Фелерміта наздогнати або знайти не вдалось.
— навіть не віриться в це... — з її очей майже не полились сльози.
— А щоб не помирати від горя, я повідаю хорошу новину. — Звеселів Келзей. — В середині саркофага я знайшов червоний пергамент. — Він простягнув руку, взяв з маленького столика цей червоний пергамент і розгорнув його. — Жертву віддали ви неймовірну, думки й цілі зробили помірно. Зрадити совість свою не дали, жертвою ліс від вогню зберегли. Душу і тіло вищім силам доручили, небесний кристал за це получили. Два леви від зла богиню бережуть, час для спасіння вам з неба дадуть. Помилок наробити — це совість пропити. Згадайте, приходьте тоді захищайте. На ваш успіх все людство сліпо надіється, зробіть добре діло і серце прозріється. — Келзей задумливо приклав руку до підборіддя. — На цих словах текст кінчається.
— Цей листок по розмірах підходить до нашої золотої книги.
— Я також це помітив, але нічого це не дає.
— А що з Генрі? Він хоч здоровий?
— Генрі ще пів години тому пішов по справах, а куди й для чого не сказав... Ладно, якщо добре себе відчуваєш, мені з міністерства на електрону пошту роботи багато дали, помогти не хочеш?
Тим часом Генрі телепортувався в кабінет Терена ле Генріха. Від такої неочікуваності паперові листки розлетілися по всьому кабінету.
— Доброго дня ваша величносте Генріх перший. — обережно привітався Терен сидячи за столом.
— Привіт Генрі... Тебе ж Генрі чи Терен звуть?
— Терен це моє прізвище, але називайте як вам зручно.
Генрі підправив комір на свому білому плащі який він взяв у артфону і пішов до виходу з кабінету.
— Є якісь новини з нашого світу?
— А, так вони зі мною зв'язуватися. — Він піднявся із розкішного столу і підійшов до виходу відкриваючи двері перед королем. — Якраз я мав зараз їм передзвонити.
— Це добренько! — Генрі перший вийшов у коридор.
Терен повів його на другий поверх в кімнату з порталом. Пройшовши в середину, Генрі лишив артфон за дверима і терен закрив двері на ключ. На столі так само їх чекав телефон у вигляді чорного кубу з різними вирізами.
— А хтось знає крім нас про нашу таємницю?
— Якщо ваша величносте ні кому не казали, то ні.
— Це добре. Запускай телефон.
Терен посміхнувся і набрав номер. Над телефоном з'явився чорний голограмний екран, після декількох гудків з'явилось зображення лиця.
— Ало, це ви Генріх Терен? — запитало лице.
— Я з королем, — відповів терен, — будь добрим відведи лице від камери, твої щоки закривають весь обсяг.
— Упс вибачаюся... — він відійшов на крок від камери, тепер було видно ще і його чорні волосся. — Мене звати...
— Ой та непотрібно, я нового ім'я не запам'ятаю! — строго сказав Король
— Ти нам доповідь даси, або ще когось треба чекати пів години?
— Ти чого так строго? — прошепотів Генрі Терену на вухо. — не дай боже він зв'язок відрубає.
— Не бійтесь королю, я знаю, що роблю. — Прошепотів він у відповідь.
— Генріх. — сказав хлопець з екрана.
Двоє Генріха обернулися до екрана.
— Ой, я забув, що вас обох Генріх звуть... — лице хлопця почервоніло, й він перемикнув камеру на чорно— білий режим, щоб приховати колір обличчя. — Ви про щось конкретне хочете запитати?
Терен обернувся до короля, він своєю чергою зробив крок до екрана і зробив серйозне обличчя.
— Як там справи з моїм замовленням?
— А ви на рахунок бомб... — парубок перемикнув текст на свому планшеті. — Як ви й просили ми таємно залучили до складання бомб з чорної матерії найкращі уми, процес явно прискорився, вони вже другу бомбу майже склали. З солдатами ми ніби щось вирішуємо, мало просто хто хоче йти проти Рицаря...
— Мені живі люди не потрібні! Дайте найкращих військових роботів і по більше!
— В цьому є дві проблемки, перша в тому, що всім військовим роботам Рицарь змінив систему управління, тепер вони не підкоряються нам.
— В смислі?