Рятування Лари від ЗЧС

Вони з'явилися у маленькій кімнаті яка нагадувала комору.

—  Режим невидимості включено, режим силового щита включено, — тихо повідомили артфони, — за стіною стоять двоє людей.

—  Треба непомітно їх обійти.

Келзей перший відкрив двері й вийшов в коридор, Генрі трохи пізніше. На зустріч йшли двоє солдат у чорній уніформі, своїми тілами вони перекривали весь прохід. Келзей різко став перед ними й приклав електричні ножі їм до шиї, солдати попадали як повалені дерева. Їхні соні тіла віднесли в ту комору.

—  Я де нам шукати потрібно?

—  Не кричіть так Генріх… —  просичав Келзей.

—  Не бійся, наші голоси чуємо тільки ми. То як будемо шукати Ларочку, заглядати за кожні двері допоки нас не спалять?

—  Заглядати за кожні двері не потрібно, я на артфоні це сам можу робити, але в радіусі ста метрів. В цьому корпусі її не має.

—  Ідемо тоді в інший.

—  Проблема в тому, що вихід тільки через ліфт, – сказав Келзей дивлячись в артфон, – або через кімнату, яка засіяна людьми.

—  Я б покатався на ліфті.

—  Ні, через ліфт небезпечно, прийдеться через охоронців.

Пробігши в перед, вони зупинилися біля розчахнутих велетенських дверей, із середини приміщення доносились сміхи та голоса на незрозумілих мовах.

—  Двоє людей стоять за стіною, ще троє по краях кімнати, а інші четверо на сходах, які ведуть в гору. —  Келзей зарядив ручний кулемет.

Генрі приготував автомат і обоє вони забігли в середину. Не думаючи вони почали обстрілювати всіх кого бачили, за пару секунд солдати лежала немов вбиті, ніхто не встиг зрозуміти, що тут відбулось. Келзей відразу побіг до сходів тягнучи Генріха за собою. Вийшовши на балкон вони побігли вперед до дверей і пройшли крізь них.

—  Ох нічого собі! Це куди ти нас завів Келзей?

—  Нам треба обійти по балконах в от той прохід. Судячи за мапою ми в найширшому приміщенні, аж п'ятсот метрів у квадраті. Ангар в який дирижабль поміститися.

—  Нам, що зараз треба кілометр до дверей бігти?

—  Це якщо…

По всім коридорам залунала сирена, на балконі почали з'являтися солдати, які бігли в сторону приміщення де пройшла перестрілка. Генрі з Келзей притиснулись до стіни, щоби ненароком когось не зачепити.

—  Не треба нікого зачіпати Генріх, зараз тут з'являться ще більше солдатів, нам не пролізти повз них, доведеться стрибати з балкона.

—  Ти здурів? Тут висота під двадцять метрів, ми ноги переламаємо.

—  Артфон автоматично включить левітацію і наша посадка буде м'яка.

Келзей відчепив від поясу тонку гранату й причепив її до стіни.

На балконі справді почали збігатися солдати. Келзей знайшов момент поміж мимобіжними солдатами й зістрибнув з балкона. Генрі довго не наважився допоки не закрив очі й не зачепив мимобіжного вояка. Цей чоловік обернувся і почав стріляти в сторону Генріха. Коли Генрі все ж таки приземлився, Келзей його взяв за плече й відвів за гору великих ящиків.

—  Нас вже розкрили! Чого відразу ви не робите, що вам кажуть?!

—  Запускайте антикрота! —  Почулись вигуки із балкона.

—  Ти знаєш хто це такий антикрот?

—  По контексту можна догадатися. – Келзей обернувся в пошуках виходу з цього ангару. – Знизу є понад десять дверей, нам треба бігти далі.

Їхня невидимість враз зникла, солдати помітили бігунів і відкрили вогонь кусками електричної енергії, які швидко зникали розбиваючись від силових полів артфонів.

—  Нам тут не прорватись! —  прокричав Генрі стріляючи у відповідь, — всі наші виходи перекриті!

—  Я буду зачищати балкон, а ви займіться шляхом до відступу! —  Келзей націлив кулемет до гори та відкрив струм електричних куль, кожна з яких попадала в ціль, і збивала солдата з ніг.

Келзей стріляв прямо по виходу надіючись, що якась куля попаде в солдата. Вояки з низу втікаючи від його обстрілу заховалися за двома вантажівками, звідки продовжили відповідати вогнем.

—  Келзей! Їх не дістати за машинами!

—  Після моєї команди кидайте цю гранату під вантажівки! —  Келзей відчепив від поясу чорний круг і передав йому, продовжуючи стріляниною заганяли солдатів до місця де була зачеплена граната на балконі. Кел натиснув на артфоні кнопку і дистанційно здетонував вибух.

Всі хто стояв на балконі розлетілися по сторонах здригаючись від електроструму.

—  Генріх давайте!

Генріх включив гранату і зі всією силою кинув під вантажівки. Вибуху не пролунало. Розуміючи, що зараз в них будуть неприємності, трясучи від страху руками стрельнув у гранату. Через секунду вантажівки розлетілися разом із всіма солдатами. Келзей добивав кулями остатніх стоячих солдат. Двері почали закриватися, а пару останніх вояків відступили.

— Що?! – Генрі почав крутитися на місці шукаючи відкритий вихід. —  всі двері закриті!

— До цього я був готовий.

В іншому кінці ангару в повітрі з'явився фіолетовий круг нагадуючи фантастичний портал, з якого вистрибнуло чотири людини.

—  Що то за виродки?! —  запитав Генрі.

—  Наші неприємності. — Відповів Келзей перезаряджаючи кулемет.

Солдати повільним кроком направились в їхню сторону. Келзей стрельнув в них пару куль, але чоловік з середини загону відбив їх здоровою сокирою з двостороннім лезом.

—  Це все на що ви здатні? —  Крикнув цей чоловік. —  Це рівень комах і не більше.

—  Не думаю, що вони слабі, — Відповів інших чоловік з краю, тримаючи в руці трьох лезу косу, — дивлячись на лежачих наших людей, ми маємо діло не з простими комахами.

—  Ти кого комахою назвав? —  крикнув їм Генрі.

—  Шя підійдемо і все нам скажеш! —  Відповів дядько з двома короткими мечами за спиною.

Підійшовши трошки ближче, четвірка зупинилася.

—  Я взнаю їх по голосу. —  Прошепотів Келзей. —  Це четверо маршалів, найпотужніші солдати із всіх на планеті.

—  Ти кажеш про тих маршалів, котрим мала стати Лара?