Проблема світового масштабу

Четвертий світ. Ранок. Пентагон. По всій території патрулює охоронна. Далеко на горизонті засвітилися вогники. Їх сяйво набижалося з кожної секунди все ближче і ближче. Один із дозорних побачив їх і подивився у бінокль. В цю хвилину з головної будівлі вийшов сонний генерал. Щоб якось пробудитись він почав розминатися і в один момент краєм ока також помітив вогники. Він підійшов до дозорного і запитав:

– Що це? — показуючи пальцем на горизонт.

– Це машини сер.

– Ми когось чекаємо в гості?

– Всіх сповістили, що прибуде караван машин, але хто і для чого нам не сказали.

– І для чого тоді ти тут стоїш? Доведеться мені все взнавати. – Генерал обернувся й пішов фиркаючи під ніс.

За цей час, машини вже під'їхали до головних воріт. Брама перед ними автоматично відчинилась і у двір по черзі заїхало десять військових машин. Вони зупинилися прямо по середині широчезного двору. З кожної машини вийшло по два військо службовців, але з остатньої вийшло троє, точніше два солдати й поміж ними заручник в синьому піджаку. Ці троє вийшли в перед, всі інші вишукались у шеренгу по двоє за ними. Вояки рушили до головного входу в пентагон. Зайшовши в середину, вони застигли на місці чекаючи дальніших указів. Парадний вестибюль був дуже просторий, но незважаючи на величезні розміри проходячі повз люди закрили весь свобідний простір. Шеренга солдат маже не розгубилися у такому живому натовпі, вони вже хотіли вийти, як в цей момент до них якось пропхався міністр оборони Келзей:

– Ого так швидко! Ви не перестаєте мене дивувати капітане.

З шеренги вийшов капітан.

– Просто операція була надто легка, нам навіть не прийшлось використовувати зброю.

– Я щось не бачу, щоб операція була надто легка. — сказав міністр роздивляючись шеренгу.

– В смислі?

– Ну ви мали привести чотирьох заручників, а не одного, де ще троє?

– Ці троє були охороною, вони сміливо захищали свого боса і через це попали у лікарню, вас попереджали, і ви мали таке пам'ятати… — підозріло відповів капітан.

– Тоді ведіть його на другий поверх в сорок третій кабінет, там вас буде чекати психолог Джині, він проведе допитування. Я підійду пізніше, як тільки передзвоню Карталусу.

– Міністре ви точно впевнені, що це добра ідея?

– Теж так думаю, що дзвонити Карталусу не добра ідея.

– Я не про це!

– Та розумію про, що ти. Я попросив Джині на цей раз бути обережним, бо він в нас єдиний такий.

– Зрозумів на, що ви натякаєте.

– Не незрозумів... — з цими словами міністр розчинився у хаотичному людському русі.

Вся шеренга розійшлась лишивши тільки двох військових, капітана і заручника. Вони піднялись на другий поверх, і опинилися в широкому коридорі, капітан завернув на лівий прохід і різко повернувся у протилежну сторону. Два військових не могли зрозуміти що відбувається. Капітан обережно повернувся і з посмішкою запитав:

– А де тут сорок третій кабінет?

– Да он тут. — відповів військовий показуючи на лівий поворот.

Вони рушили в цю сторону. Рахуючи кабінети, капітан не помітив як дорогу їм перегородив чоловік з голубим халатом і з двома охоронцями. Психолог поправив окуляри і заговорив до них першим:

– Я так розумію ви привели мій "подарунок".

– Він ще не у твому розпорядженні. — грізно відповів капітан.

– ну це поки що, заводьте тоді його в кабінет. — Джині простягнув в бік руку й відчинив двері в темний кабінет. Службовці зайшли в середину, посадили заручника за стіл, і швидко вийшли разом із капітаном грюкнувши за собою дверима, "яке безкультур'я!" Подумав Джині дивлячись на двері. Він також сів за стіл на навпроти заручника, а два його охоронці встали позаду психолога. Не втрачаючи ні секунди психолог бадьоро подивився на заручника і сказав не відводячи погляду:

– Зніміть з нього вже ці наручники, відтепер ви наш гість.

До заручника підійшов охоронець. Він дістав карточку, провів нею по наручниках, і вони відчинились, він швиденько положив їх до кишені й непомітно повернувся на своє місце.

– Ну, як вас звати? — психолох в друге посміхнувся. – Це риторичне питання, можете на нього не відповідати, у нас нібито є ваше ім'я, але воно може бути не точним.

– Мервол капева вар вапалінк сіріл? — відповів полонений.

– Що? Ах точно, забув. — Джині витягнув зі своєї сумочки невеличкий циліндр і поставив його по серед столу. – От так, зараз можете розмовляти нормально.

– Меквут ампел івітер я вас так і так не зрозумію!

– А зараз розумієте?

– Так…?

– Тоді чудово! Ми зараз будемо розмовляти одною мовою, так що можете не переживати, що вас не так зрозуміють.

—  Я типу не знаю як працюють перекладачі.

—  Бачу пояснювати вам зайвий раз не знадобиться.

—  Ну звісно! —  заручник відсунувся разом зі стільцем подальше від столу і відхилися з кріслом назад.

—  Тоді розпочнемо допитування, як вас звати?

—  Генріх перший.

—  Ого ви, мабуть, якась висока персона, якщо маєте такий титул.

—  А як звуть вас? Мені просто не приємно вести розмову з тим кого я не знаю.

—  На моєму бейджику пише ім'я. —  Джині постукав пальцем по бейджику на плащі.

—  Я не знаю вашої писемності.

—  А перекладач навіть таке не перекладає? Ладно, мене звати Джині.

—  Добре Джині, ви щось запитували про мій титул?

—  Так.

—  Це реально мій титул, в нас так заведено ставляться до високих персон, щоби зайвий раз не називати прізвище. А чому мені він дістався, вам знати не потрібно.

—  Мене сюди вислали як раз щоб вияснити все про вас.

—  Тобі справді потрібно моє минуле Джері?

—  Це теж входить до списку.

—  Тоді ти не відчепишся... Но ти й так не повіриш моєму минулому.

—  Як я вам вже сказав, я психолог, і вірити всьому це моя професія.

—  Повіриш навіть те, що я був королем Америки?