5

На тому і порішили. Ігор допоміг мені розшукати благопристойний міський готель, а сам на таксі поїхав до себе додому. Я ж повечерявши в готельному ресторані, відправився в свій номер. Спати ясна справа не хотілося і, всівшись на ліжко, я почав уважно розглядати вкрадені карти. На перший погляд вони були досить таки звичайними. Червона сорочка, потертий малюнок, пошарпані краї.

Так тільки звичайність ця була оманливою. Варто було мені дійти до бубнового короля як колода почала нагріватися в моїх руках. Вглядівшись в малюнок карти, я з подивом помітив, як він починає на очах мінятися. Зображення немов за помахом чарівної палички перетворилося на фотографію людини, яку я впізнав миттєво. На карті був портрет покійного Михайла Калакуна.

Вражений побаченим я скрикнув і випустив колоду з рук. Карти віялом розсипалися по підлозі. Я схопився на ноги відчувши, що починаю задихатися. Повітря в кімнаті раптом стало надзвичайно спертим, задушливим і наповненим огидним смородом. Від цього нестерпимого запаху у мене засльозилися очі, до горла підкотив приступ нудоти, голова пішла обертом.

Насилу, переставляючи ноги, я дістався до вікна і відкрив його. Студений осінній вітер хижою шулікою увірвався в номер, швидко виганяючи з нього неприємний запах. Не пройшло і хвилини, як сморід зник, і атмосфера в кімнаті стала більш-менш стерпною. Але переляканий тим що відбулося я ще довго стояв біля відкритого навстіж вікна. Прагнув відсапатися, прийти до тями, навести лад з розстроєними нервами.

Вечірній сутінок чорним покривалом опустився на місто, коли я, нарешті, трішки вгамував свої страхи. Закривши вікно і включивши світло, я нерішуче почав підбирати з підлоги розкидані карти. Тепер вони були крижано-холодними на дотик, але в іншому нічим особливим не відрізнялися від звичайних гральних карт. Прагнучи якнайменше дивитися на малюнки, я абияк зібрав колоду і, засунувши її в кишеню, знову відправився в готельний ресторан.

Ту ніч я не стулив очі ні на хвилину. Спершу до опівночі сидів в ресторані, стараючись міцним вином розігнати тривожні думки, які немов гнійні черв’яки копошилися в моїй голові. Після закриття ресторану довго гуляв сплячим містом, пробуючи відшукати вихід з тієї неприємної ситуації, в якій опинився. А коли до світанку залишилося не більше години, повернувся в свій номер з твердою впевненістю, що наступна ніч буде найвирішальнішою в моєму житті.

Вранці мене, невиспаного і стомленого, знайшов Ігор. Гарячково виблискуючи очима, він немов недоумкуватий ввірвався в мій номер з відчайдушним криком:

– Вона передумала і погодилася!

– Хто передумав і на що погодився? – запитав я з тривогою за розум молодого чоловіка.

– Ворожка Оксана, – нетерпляче заторохтів Ігор. – Півгодини тому вона подзвонила мені, і сказала, що згодна нам допомогти. До обіду чаклунка буде в місті. Просила зустріти її на головному вокзалі.

Новина дійсно вражала. Нарешті у нас з’явився хоч якийсь шанс на успіх в нашому божевільному задумі. Можливо, чаклунка володіє знаннями, які пригодяться нам в майбутньому зіткненні з потойбічними силами. Але навіть якщо і ні то три голови все-таки набагато краще, ніж дві, тим більше що від моєї голови, схоже, чогось путнього важко було очікувати.

Трохи повеселівши від почутого, я запропонував Ігорю:

– Якщо так те давайте пройдемо в ресторан і поснідаємо. Я пригощаю.

Ігор швидко кивнув на знак згоди. Після сніданку наші дороги розійшлися. Мій новоспечений товариш вирішив час до обіду провести з своєю сім'єю. Чоловік сильно нервував і, напевно, хотів в крузі близьких йому людей дещо заспокоїти свої хвилювання. Я ж відправився в найближчий Інтернет-кафе в надії хоч там роздобути трішки корисній інформації.

Біля полудня ми зустрілися біля готелю, де я проживав. Ігор тепер виглядав значно кращим, ніж вранці. У мене ж від великої кількості розшуканих в Інтернеті даних голова йшла довкруги. Хоча нічого вартого, чесно кажучи, мені не вдалося дізнатися. Одні дурниці, від яких толку, на мою думку, було небагато. Тому зустрічі з відьмою я чекав з особливим нетерпінням.