4

Знайти ворожку Оксану виявилося справою набагато складнішою. Вона жила в якомусь маленькому селі досить-таки далеко від міста. Витративши на її пошуки ледь не півдня, ми нарешті опинилися біля хатини ворожки в сьомому поколінні. Сонце вже помітно схилилося до заходу, коли я несміло постукав в низькі дерев'яні ворота, за якими виднілася доглянута сільська хатина.

– Увійдіть, – почули ми приємний жіночий голос. Доносився він до нас здалеку і був чимось схожий на пташині трелі.

Ігор нерішуче штовхнув хвіртку, і за мить ми опинилися на простором сільському дворі, покритому густим килимом із золотисто-іржавого опалого листя. Декілька хвилин томливого очікування, і ми почули квапливі жіночі кроки. Пройшло ще декілька секунд, і ось перед нами з'явилася легендарна чаклунка.

 Чесно кажучи, ворожка Оксана ніскільки не відповідала тій зовнішності ворожок, яку я собі досі уявляв. Замість старої циганки, з сивим кошлатим волоссям, одягненої в довгу пістряву спідницю, я побачив молоду симпатичну жінку. Невисокого зросту, трішки повненька, з пухкими щічками на круглому обличчі вона виглядала як звичайна нічим не примітна селянка. Ніякий тобі магічної загадковості, чаклунської таємничості і чарівничої проникливості. Тільки добродушна усмішка і веселий блиск в очах жінки  привітно зустріли нас.

Дещо розчарований таким видом ворожки я ввічливо привітався з нею і обережно поцікавився чи можна нам попросити у неї про допомогу. Добродушність на обличчі Оксани швидко змінилася здивуванням, і вона спантеличено запитала:

– Про що ви хочете мене попросити?

Тут активність нарешті проявив мій супутник. Ігор квапливо і у загальних рисах описав ті неприємності, які привели нас до чаклунки. Після я додав невелике пояснення того, як все це стосується мене. Ворожка уважно вислухала нашу трішки фантастичну розповідь і, опустивши очі, декілька хвилин задумливо мовчала. Потім швидко підняла свій погляд і різко відповіла:

– Ні. У цій справі я вам не помічник. Вибачте, але у мене немає часу на такі дурощі.

Рішучий, я б навіть сказав – сталевий тон, яким була зроблена ця відмова не залишав сумніву в тому що умовляти жінку марна справа. Вже без жодної надії Ігор протягнув ворожці якийсь клаптик паперу і тужливо при цьому вимовив:

– Якщо раптом передумаєте, то ось тут моя адреса. Звертайтеся коли тільки захочете.

У місто ми поверталися в томливому мовчанні. Невдача з чаклункою настільки збентежила обох, що нічого тямущого в голову більше не приходило. А базікати даремно зрозуміла річ не хотілося. І лише коли за вікном машини замигтіли перші приміські вулиці, Ігор тихо запитав у мене:

– І що нам тепер робити? Як позбавитися нечистої сили?

– Не знаю, – чесно признався я.

– Може зіграти з приведенням в карти, як це колись зробили ви – запропонував чоловік. 

– Валяйте, – коротко буркнув я і іронічно додав. – Тільки дивіться, самі не перетворитеся при цьому на привид, як це трапилося з бідолахою Калакуном.

Ігор став білішим за крейду, і щоб хоч трішки розігнати його страхи я заспокійливо вимовив:

– Не переживайте. Щось придумаємо. У нас на роздум є ще ціла доба.

– Чому тільки доба?

– Наскільки я пригадую вигнати потойбічну силу з вашого будинку можна в ніч з тридцять першого жовтня на перше листопада. Чому саме в цей час – не знаю. За словами загиблого товариша це пов’язано, не то із заморським Днем всіх святих, не то із стародавнім язичницьким святкуванням народження бога Сварога, не те з нашим християнським – поминанням померлих душ. Як би там не було, але до завтрашнього вечора ми повинні щось зробити, інакше доведеться чекати цілий рік.

– Що ж ми робитимемо? – істерично простогнав мій супутник.

– Поки не знаю. Але як говорять ранок вечора мудріший. Давай повечеряємо, переночуємо, а назавтра може щось розумне в голову і прийде.