V. Корисний застосунок

Вуличний віконний термометр, до якого причепився пожовклий лист клену, другий день поспіль тримався позначки у п’ятнадцять градусів. Піднявшись, Ян одягнув куртку, взяв парасольку та вийшов з офісу, де його зустрів вітер, що підкидав догори листя, намагаючись поцілити в лице. Посеред двору стояла дерев’яна лавка, яку Ян Дмитрович самостійно встановив декілька тижнів тому. Сідаючи, він пожалкував, що не одягнув шапку.

З іншого боку вулиці до нього вже біг пес, виляючи хвостом. Ян дістав з карману пакет з ковбасками і протягнув собаці.

— Нічого собі тепла осінь! Да, Сирнику? З такою і зими не треба.

Знову дмухнув вітер, намагаючись вихопити у Сирника смаколик, але Ян притримав його ногою. Оглянувши поглядом порожній двір, він подивився на небо, де збиралися непривітні хмари.

— Буде дощ,—- сказав Ян, чухаючи собаку за вухом, — та сьогодні я таки прихопив парасольку.

Чоловік засунув руки до кишень, ховаючи від вітру. Враз щось зашурхотіло і пес гавкнув.

— Так, Сирнику, це цукерки.

Собака знову гавкнув, а Ян поглянув на сусідній будинок. Ставні були зачинені, вдаючи ніби нікого немає вдома, але через тонкі щілини пробивалося світло.

— Яне Дмитровичу, — окликнув Олексій, виходячи з офісу та натягуючи капюшон на голову, — пришла відповідь від інвесторів.

— Відмовили?

Помічник сів на лавку.

— Скоріше ні.

— Ти можеш висловлюватися зрозуміліше.

— Якщо підсумувати все, що вони сказали, то проект, направлений на розвиток критичного мислення у підлітків, їм сподобався, але вони переймаються щодо попиту. Тож інвестори погодилися вкластися, але не так багато, як ми розраховували.

— На скільки зменшили суму?

— Відсотків на шістдесят, але цього вистачить, щоб розвернути рекламну компанію. До того ж я провів опитування щодо назви проекту і більшість проголосували за «No Fake».

— Коли ти встиг?

— На вихідних. Мені до душі ваш новий застосунок, бачу по молодшій сестрі — він їй конче потрібен, іноді ведеться на усіляку маячню. Взагалі, я розділяю вашу думку — до підлітків потрібно підходити креативно, щоб їм було і цікаво, і в той же час навчало думати самостійно, відрізняти правду від фейків, небезпеку від дружби. Коротше, використовувати мізки за призначенням.

— Це так, Олексію, наша справа важлива.

— А що сказав ваш партнер?

— Макс?

— Так.

— Він не буде з нами співпрацювати.

— Шкода.

— Так, та ти біжи до кабінету, бо сидиш і ловиш дрижака, я незабаром наздожену тебе. Хочу ще трохи посидіти на вулиці.

Помічник покрокував в напрямку офісу, кутаючись у товсте худі, а Ян дістав з карману коробку цукерок і вкотре подивився на сусідній будинок. Раптово двері відчинилися і на порозі з’явився Мар’ян, поспіхом одягнений у куртку. Шапку, яку він тримав у руці, натягнув на голову вже підбігаючи до лавки.

— Доброго дня, Яне Дмитровичу! Ви мене чекали?

— Так, малий, в цій коробці забагато цукерок для мене одного.

Мар’ян запихнув до рота відразу декілька штук та склав шарудящі обгортки в кишеню штанів, побачивши як на рукав впала крапля.

— Дякую, пане, Ян, — сказав хлопчик з набитим ротом, — смачні. Як ваш новий застосунок?

— Знаеш, тепер я розумію твого батька — зробити щось корисне важче, ніж здається на перший погляд.

— То ж тепер ви робите щось для інших?

— Так, Мар’яне, тепер роблю.

— А як же гроші?

— Що ж… на корабель, мабуть, не вистачить, але в тому є й гарна новина.

— Яка?

— Мені він не потрібен.

Ян посміхнувся і розкрив парасольку, сховавши себе та хлопчика від дощу, а задоволений Сирник задрімав під лавкою біля його ніг.