IV. Сирник

Гра «Битва Громовержців» другий тиждень знаходиться на першому місці, щодня подвоюючи прибуток власникам. Застосунок набув такої популярності, що про нього постійно пишуть у новинах, месенджерах, знімають відео в Ютубі та закидають гру схвальними відгуками.

Ян Дмитрович дочитав договір, потягнувся та відчинив шухляду столу.

— Вже обід, — промовив він до себе, — Сирник, мабуть, зачекався.

Підхопившись, чоловік пройшов повз кабінет помічника, віддав йому підписані документи та вийшов на двір. Хлопчик сидів, спершись об тин, а пес скавчав поряд з ним, штовхаючи лапою палицю та не відводячи погляду від Мар’яна.

— Не зараз, Сирнику.

Ян розгорнув пакет з ковбасками і пес, почувши їх аромат, піднявся та прожогом кинувся до ласощів. Хлопчик не звернув на сусіда ніякої уваги, то ж він витягнув з вуха Мар’яна один навушник.

— А! Це ви, Яне Дмитровичу. Добрий день!

— Так, Мар’яне.

— Пробачте, що не почув.

— Це й не дивно, чутливість у цих навушниках висока.

Сирник з’їв увесь обід, облизнувся та затиснув між зубами палицю.

— Малий, не хочеш пограти з собакою?

— Ні, пане Ян, зараз проходить кланова війна. Чи вам не знати, як це важливо?

— Та розумію, але все ж… дивись, він на тебе чекає.

Цукерки, які приніс сусід, почали танути на сонці, бо хлопчик не торкнувся жодної.

— Так, так, — сказав Мар’ян, безперестанно натискаючи на екран телефону.

— Можливо пізніше дограєш? Нікуди ж клан не подінеться.

— Угу…

Ян Дмитрович ще трохи посидів, потім кинув палицю собаці та пішов до офісу, де на нього чекала нова купа документів. Хлопець одягнув другий навушник та повністю переключився на гру. Пес скулив, але Мар’ян не звертав на нього уваги. Тоді Сирник поклав передні лапи на коліна та лизнув руку, заглядаючи хлопцю в очі.

— Що ти наробив! — зненацька викрикнув Мар’ян, — я через тебе програв!

Собака від несподіванки прижався до асфальту.

— Тепер потрібно починати наново. Дякую тобі!

Хлопчик кинув на нього сердитий погляд, підняв палицю та з усієї сили шпурнув її. Пес підскочив та чимдуж помчав через дорогу, в той час як Мар’ян ще раз запустив гру. Він відбивався від ворога та уважно стежив за суперником, але його знову відволік пес. Палиця, яку намагався дістати Сирник, застрягла в зламаному паркані і собака, не дострибуючи до неї, прийнявся голосно гавкати.

— Та що з тобою не так! — крикнув Мар’ян, — облиш її.

Але пес продовжував здіймати галас і, врешті-решт, хлопчик не витримав та піднявся з бордюру. Не знімаючи навушників, він рушив до Сирника, продовжуючи писати повідомлення в чаті гри. Раптом з-за рогу вискочив сміттєвоз, гуркочучи побитим кузовом. Як завжди, об'їжджаючи ями по дорозі, водій різко викрутив кермо вправо і тільки тоді побачив пішохода. Він натиснув на гальма, розвертаючи машину, та відстань до хлопчика була занадто мала, а звук в наушниках занадто гучний. Колеса заскрипіли, чіпляючись за гарячий асфальт, а Сирник, заливаючись гавкотом, кинувся до Мар’яна назустріч вантажівки.

Пролунав гудок сміттєвоза, за яким почувся глухий удар. Водій вискочив з машини та підбіг до паркану, біля якого лежав хлопчик. Навколо бігав пес, штовхаючи його носом, але Мар’ян непорушно лежав у місиві пилу та крові.

Розриваючи повітря, звуки сирен швидкої увірвалися в життя двору. Лікарі в білосніжних халатах, як посланці зими, підняли хлопчика на ноші, забираючи з собою туди, де немає спеки, де є тільки холод. Грюкнули двері і карета швидкої допомоги покинула двір, прихопивши з собою людські голоси і лишаючи задушливу тишу.

Того ж дня до Яна Дмитровича зайшов Олексій, блідий, наче фарфор.

— Дізнався, що там трапилось?

— Так.

— І що? Кажи вже.

— Сталася аварія, — сказав помічник, — сміттєвоз збив Мар’яна.

Ян підвівся зі стола.

— Як це відбулося? Напевне водій був п’яний?

— Ні… Хлопчик був у навушниках і не помітив вантажівку.

Губи Яна Дмитровича затремтіли. Тяжким поглядом він подивився на Олексія та, відчувши слабкість в ногах, опустився у крісло. Мобільний на столі засвітився та почав наспівувати пісню, вимагаючи підняти слухавку. Ян скинув Поліну та вимкнув телефон.

— Він живий?

— Так, але його стан стабільно важкий, то ж наразі він у реанімації. Лікарі не дають ніяких прогнозів.

Олексій продовжував говорити, але Ян вже його не чув. На екрані ноутбука спливаюче повідомлення сповістило про оновлений рейтинг ігор, де «Битва Громовержців» знову зайняла перше місце. Ян Дмитрович обвів кімнату відсутнім поглядом та закрив очі.