Самотній айсберг, хвилі непокірні,
Тонули кораблі... До берегів
Так не дійшовши... Вітер непомірний
І ночі – плата відданих боргів...
Тобі! О море!.. Тихе і безмірне,
Що душу захопило, – вічний спів
Сирен? Чи, може, це – палке, ефірне,
Величне сяйво променистих снів?..
Так згубно тягнеш, знову забуваю...
Чому пливу? Куди тримаю курс?...
На дно... На дно... Усе я проклинаю!
Хоча... Там вдалині мигає пірс,
Маяк... Далекий... Вірно так чекає...
На те, щоб серце я йому приніс...
Відредаговано: 25.12.2020