Зоряний романс

Вінок сонетів

Глава І

Загублений лист

Холодний поцілунок і прощання...

Танцює місяць одинокий вальс,

На вістрі леза, тихого світання

Я починаю зоряний романс.

Вітрилами казкового звучання

Пливтиме корабель мій у Парнас,

Де хвилями магічного снування

Лунатиме феєрія для нас...

Мереживо із нот та акварелі

Біжить до океану, мов струмок.

Кружляють в стрімголовій каруселі

Емоції, заходячи в танок.

Та все ж мене чекає ця пустеля –

Темниця слів, кайдани із думок...

Глава ІІ

Донжон

Темниця слів, кайдани із думок...

І до основи випалене місто,

В якому я блукаю між пасток.

Загублених тобою дивних іскор

Я не знайду! Лише один пісок

Крізь пальці осипається огнисто,

Та знову загоряється листок,

Для тебе я збираю це намисто.

Проміння днів давно забутих меж

Виблискує руїнами печалі.

Будуємо тепер ми сотні веж,

Аби душа не мучилась ночами.

Мені вони лишаються, та все ж

Хвилини смутку, трепету мовчання...

Глава ІІІ

Примарна площа

Хвилини смутку, трепету мовчання...

Самотнє танго з тінню. Я один

Кружляю лабіринтами. Скитання…

Мої давно у пошуках твердинь

Розвалених ілюзій... І збирання

Розбитих та понищених вітрин

Не повернути, тільки чергування

Давно уже неправильних стежин,

Якими не пройти та не вернутись.

Горять мости та котиться клубок,

Де Аріадна йде не озирнувшись...

Сплелись шляхи незвіданих ниток,

Тримаючи ключі та все забувши.

Я знову закриваю на замок.

Глава IV

Фінальний танець

Я знову закриваю на замок,

Колодками міцними замикаю,

Шукаю між потертих сторінок,

Закляття з гримуару закликаю.

Вогнями спопелю сліди стежок,

У димі розчинившись я зникаю,

Та важко розірвати цей зв'язок,

Пергамент у руках усе стискаю.

Вона все тягне, кличе, хоч і сил

Немає, залишаються благання.

Та не відпустить, тільки небосхил

Розділить біль зі мною, ці страждання...

Осяють темні промені світил

Фортецю почуттів, душі блукання...

Глава V

Діалог з ̶т̶е̶м̶р̶я̶в̶о̶ю̶̶ нею

Фортецю почуттів, душі блукання...

Я проклинаю! Темрява одна

У факелах згоряє без вагання...

Ну а світанок? Тут його нема!

І не було! Пусте лише спливання

Хвилин забутих. Тільки письмена

Лишилися на стінах лікуванням,

Але їх також вразила пітьма.

Не розібрати! Справді так потрібно

Знайти новий, довершений виток?

Дороги тут сплелися непокірно,

Вузлами зав'язались в ланцюжок.

Я знову опиняюся ймовірно

У лабіринтах вічних помилок.