Глава 10. Перше змагання — частина 3

Поки я думав, що робити далі, роботи-помічники роздали людям на сцені окуляри та рукавички віртуальної реальності, а на ноги начепили датчики, що під'єднали кабелями до панелі, вбудованої просто в сцену. Все це значило, що «новачків» готують до чогось масштабного. Бо технології, що на них чіпляли, призначалися для повного поглинання у віртуальний світ. 

Весь цей час білка-ведуча «тримала аудиторію»: розпалювала інтерес до майбутнього змагання, обіцяючи «екшн, від якого зриває дах», висміювала «новачків», обіцяли їм мало не ману небесну у разі перемоги та розповідала непристойні жарти. На мене вона не звертала жодної уваги. І саме через це, підозрюю, всі інші забили на мою присутність. Якби я просто пішов, ніхто б не звернув уваги. Всіх зараз цікавило лише змагання, що от-от мало розпочатися.

І якщо чесно, мене воно цікавило теж. Трохи. Це тупо, так. Та клята білка навіть не підтвердила, що за перемогу дійсно платять гроші. І про суть цих змагань я знаю аж нічого. Доєднатися до них в таких умовах — це дурня така, що не описати. Але це кляте зауваження «заробляй», що викрикнула голограма скаженої білки не йшла у мене з голови. Адже…

Проклятий «Молот» понизив мою платню на сорок відсотків! Тож суми, що я отримаю за місяць, вистачить лише на оплату оренди. Трішки залишиться, так, але воно не покриє всіх місячних витрат. Тож мені доведеться лізти в скарбничку, відкласти я нічого не зможу щонайменше два місяці. А можливо, що більше, бо я не знаю, що взагалі собі думає той «Молот». Від нього можна чекати будь-чого. Тож мені терміново потрібне інше джерело збагачення. І якщо цей «турнір» — чи як його там назвала білка — допоможе мені заробити хоч щось, хоч навіть один раз, то б чого не спробувати? 

Чим я власне ризикую? Тільки дарма витраченим часом у випадку, якщо програю або винагорода виявиться незадовільною. Навряд ці змагання вимагають спеціальної підготовки, бо учасники всі різноманітні й виглядають звичайними людьми. Серед них є підлітки й літні люди, здоровані з шарами м'яз та тендітні дівчата…Несхоже, що мене чекає щось небезпечне. Скоріш за все, звичайна комп'ютерна бійка типу тієї, що я бачив на ретрансляторі. Учасників, рахуючи мене, як раз шестеро. Їх можна розбити на три пари й змусити битися один з одним. Тобто, глядачі зможуть спостерігати за трьома боями одночасно. Трішки незрозуміло тоді, як вони влаштують змагання у випадку коли гравців лише п'ятеро, а не шестеро, але судячи з поведінки білки, що не дуже засмутилася через моє небажання змагатися, у них на цей випадок є план. Якщо все так… то чим я ризикую?

Я навіть не став задумуватись над відповіддю й просто рушив на сцену. Встиг в останню мить, коли білка вже почала зворотний відлік:

— Пʼять, чотири, три… А?! Щоб всім тут луснути! Очі мене не обманюють? Дивіться всі! Номер шість знов на горизонті! 

Я, дійшовши до середини сцени, зупинився та кивнув білці.

— Я вирішив доєднатися до цього вашого… біс його знає чого.

— Оце так настрій! Ви чули це, панство? Чули?! Турнір Незламних поповнився новою жертвою! А може ні? Може, номер шість здивує нас всіх? Як гадаєте, панство? — Білка подивилася на аудиторію, яка відреагувала на її питання по-різному. Хтось свистів, хтось аплодував, хтось щось кричав.

— Ха! Бачу серед вас не має єдності, панство? —Білка засміялася. —Але ж так цікавіше, чи не так? Наш номер шість, ця паршива вівця ще може нас здивувати я! Чи ні? Робіть ваші ставки, шановне панство! А ми починаємо! Гей, бляшанки тупорогі, несіть сюди іграшки для паршивої вівці! Негайно!

Цей заклик адресувався роботам, що обслуговували інших учасників до цього. Вони послухалися миттєво — не рівня нашим заводським горе-помічникам. І поки на мене одягали все необхідне, білка знов звернулася до мене:

— У «Ґра:тах» не має правил, номер шість. Є тільки мета. Тож спробуй досягти її. І — не розчаруй нас в процесі.

— Це ви мене не розчаруйте, —тихо буркнув я, роздратований нахабним тоном білки. Вона ж якимось дивом все одно мене почула та зареготала, чим розлютила мене ще більше. Серйозно, не бачив ще людини, а тим більше тварини, чий сміх настільки б тиснув не нерви. Втім, я швидко забув про це, коли робот, всадивши мене на стілець (як і інших учасників) раптово натис якусь кнопку. Після цього мої руки та ноги затисло в кільця, що не давали мені встати зі стільця. Те ж саме зробили і з іншими учасниками.

— А це до чого? — нервово спитав я білку. Та посміхнулася у відповідь, примруживши очі.

— Заради твоєї ж безпеки, любчику. Ти ж не хочеш під час сесії раптово впасти зі сцени чи втекти з переляку, забувши про окуляри віртухи, та потрапити під монорельс як дурень, м?

— Що? Чого б мені взагалі тікати з переляку?! 

— Ой, ну ти ставиш такі дурні питання, номер шість...

— Але він має рацію! — викрикнула дівчина, що раніше намагалася заступитися за мене. — Ви не попереджали про таке! Я не хочу аби мене приковували!

—А ти уяви, що береш участь в БДСМ грі, кралю, — гидотно фиркнув товстун-учасник, теж прикований до стільця. Втім, його цей факт ані краплі не бентежив. — Якщо хочеш, після активації сесії можемо навіть спробувати... Або навіть після неї, у реалі...

— Ти спочатку схудни, жиртресте, — гаркнула у відповідь дівчина з такою люттю, що я навіть здивувався, бо взагалі не очікував від неї такої... енергійності. — Під твоїм черевом причандал не видно навіть... Вони у тебе взагалі є?

— А ти перевір, кралю. І дізнаєся...

— Та пішов ти! — дівчина вилаялася та спробувала встати зі свого місця. — Звільніть мене, ви, гавнюки обдовбані. Я передумала! Не хочу брати в цьому балагані участь!

—Ну, ну, ну... Ще одна дурненька вівця. Вони ніколи не закінчуються, правда, шановне панство? — Голограма білки зітхнула й через це (напевно) по її зображенню пробігли дрібні брижі. — Але вже пізно пити боржомі, дітки. Все готово, локацію згенеровано на шестерих учасників, то ми починаємо, подобається вам це чи ні!