Глава 8. Перше змагання — частина 1

Від здивування я різко завмер на місці. Людина, що йшла позаду мене, цього не очікувала й врізалася мені у спину. Понеслася відбірна лайка, яку я проігнорував, бо мою увагу повністю привернула одна деталь: геолокація у повідомленні. Вона вказувала на місце поруч зі мною. Фактично треба лише пройти кілька будинків та зайти у закуток між ними та станцією «Лівий берег». Це… лякало, якщо чесно.

Я навіть огледівся, суто інстинктивно, намагаючись відшукати того, хто прислав повідомлення у натовпі. Дурна ідея, звісно, але все-таки… Звідки той невідомий відправник знав, що я — поруч із вказаним у повідомленні місцем? Чи він і не знав, і то просто збіг обставин? І хто він взагалі такий? Якось не дуже віриться, що це розробники «Ґра:т» розсилають персональну рекламу ноунейму на кшталт мене. Я ж навіть жодної сесії не активував у тих клятих «Ґра:тах»!

Чорт забирай!

Не знаю, скільки я так простояв, втупившись поглядом у червону точку на карті, яку містило в собі отримане повідомлення. За цей час нервовість моя дещо вщухла. Зате, раптово, прокинулась злість. Ні, серйозно! Що, в біса, за день такий, а?

Призначення «Молота» на посаду завцеху, моє так зване «співробітництво» з ним, Дам, що поводиться дивно, а тепер ще це! Якби ми жили десь у Середньовіччі, я б вирішив що мене прокляли. Хоча… ні. Навіть якщо я не вірю у всі ці забубони, я все одно почуваюся проклятим. Бо як ще пояснити ту купу невдач, що звалилися на мене за один лише один день? Це навіть для Сектору 37.47 занадто!

Втім… Я знов подивився на геолокацію. Напевно, злість зробила мене рішучим. В кращі дні я б точно проігнорував щось настільки підозріле. Але зараз… Я не можу сперечатися з «Молотом». І я не знаю, що сталося з Дамом і що мені робити з його дивною вимогою. Але піти у вказане місце і розібратися з жартівниками, що надсилають мені незрозуміле лайно, я можу. Навіть хочу — аж руки чешуться. А якщо все вийде гірше, ніж я очікую… Можливо, то навіть на краще. Подивимось.

Саме в такому настрої я й пішов за вказаною адресою. Але в результаті побачив те, чого не очікував.

По-перше, там була купа людей. І це вже дивно, бо зазвичай у таких стрьомних місцях, як це, безлюдно. По-друге, всі згрудилися навколо чогось схожого на сцену, але дуже примітивну — не зрівняти навіть з купою металолому, що стоїть в Офіційній залі на Заводі. На ній стояли дві людини з окулярами віртуальної реальності на головах і рукавицями віртуальної реальності на руках. Вони робили якісь дії, що зі сторони здавалися хаотичними, іноді щось викрикували — зі сторони виглядало дивно і не так щоб дуже цікаво. Але більшість людей дивилася не на людей на сцені, а на величезний голографічний ретранслятор, що висів над тією сценою. Він транслював бійку між двома… специфічними, м'яко кажучи, людьми. І чи люди то взагалі?

Так, в одного з бійців, жінки у доволі сексуальному комбінезоні, обличчя було повністю закрите. І рот, і очі, і ніс було обгорнуто якоюсь тканиною. Але це не заважало їй швидко рухатися та завдавати ударів своєму супротивнику — величезному… кому, до речі? Можливо, то була людина, повністю закута у латний обладунок. Але сумніви в цьому викликали два величезних клинки, що кріпилися прямо на зап'ястя обладунку. При цьому, не зважаючи на купу важких металевих деталей, обладунок рухався доволі швидко, хоча й не так спритно, як його суперниця.

Народ навколо кричав, верещав, махав руками. Постійно лунали заклики типу «вали його», «Несті, ти краща», «вбий цю стерву» тощо. Галас стояв такий, що у мене в мить вуха позакладало. І галас цей став ще сильнішим, коли жінка з обмотаним обличчям після серії дивних несподіваних ударів перемогла «обладунок». Після цього на ретрансляторі показали феєрверки. Люди на сцені завмерли, а за мить — зняли з себе окуляри віртуальної реальності. Водночас з цим на сцені з'явилася нова голографічна фігура, схожа на… білку у скафандрі? Дуже милу білку… Рудасту, пухнасту, з великими чорними очима-намистинками. Тільки одна річ псувала цей мало не янгольський образ : білка реготала як скажена.

— Ну, ну, ну. Ви це бачили, дами й господа?! Бачили?! — проревіла білка, припинивши реготати. — Це була найзапекліша бійка за останні дні. І шановна пані Несті знову перемогла! Хоча хто б сумнівався, так? Точно не я! Втім, вітайте переможницю!

Натовп заволав в тон крикам білки. Один з людей, що стояв на сцені, — а це до речі був чоловік — широко всміхнувся й помахав глядачам. Ті зааплодували йому, викрикуючи «Несті найкраща» чи щось схоже. Були й ті, хто лаявся та, навпаки, показував своє незадоволення перемогою Несті. Білка у скафандрі, що схоже, вважалася чимось на кшталт ведучої у цьому балагані, знов зареготала.

— Ну, ну, ну. Шановне панство, не час відволікатися на дурниці. Ви не забули? Ми переходимо до десерту! — Білка широко всміхнулася і це виглядало… дивно. Але не так дивно, як її голос. До цього він нагадував справжнісінький бас. Але зараз білка змінила свій голос, зробивши його писклявим, і це неприємно різало слух.

— Ви ж пам'ятаєте, панство? Про бійку свіжої крові, га? Маленькі, наївні, пухнасті новачки, що прийшли сьогодні показати себе. Ха! Любі мої новачки, в мене для вас новина: ваш час настав!

З цими словами білка вказала на екран ретранслятора. Зображення на ньому замерехтіло, затремтіло і потім різко видало набір фотографій. Вони зображали обличчя різних людей, а поруч екран виводив їхні імена. Таких фотографій виявилося шість штук. І нічого в цьому такого надзвичайного не було, якби не одна деталь: серед тих зображень на екрані я побачив власне фото. Своє єдине стандартне фото, що я ставлю всюди, де цього вимагають правила — від профілю у системі соціального рейтингу, до якої під'єднано всі нк-чіпи мешканців Сектору 37.47 до робочої електронної скриньки, яка мені не потрібна, але Завод вимагає, аби вона була. Для «офіційного листування».

Чорт забирай…

Я завмер, бездумно роздивляючись самого себе на екрані ретранслятора. А білка тим часом наголосила:

— Ну, новачки, вперед на сцену — глядачі чекають! Я чекаю! Ми всі хочемо крові! Кишок на стінах, екшен, від якого зносить дах, а та ней-й-й-ймовірного драйву! Тож не підведіть. Виносить к чорту всіх на своєму шляху, або винесуть вас! Зрештою, саме це — головне правило у світі «Ґра:т»!