Глава 4. А ти у грі? — частина 1

Я не згадаю вже, коли потрапив додому того дня. Але це було під вечір.

Все через процедуру імплантації Сашка. Після неї йому перев'язали все обличчя як мумії й наказали не знімати бинти до наступного дня. Робити різкі рухи і взагалі напружуватися будь-яким чином теж заборонили. І повертатися додому не дозволили, залишивши на ніч в палаті під наглядом спеціалістів. Вони мали переконатися, що імплантат прижився та працює, а після цього — навчити правильно ним користуватися. Цілком очікувана вимога, звісно, але для Санька вона стала шоковою терапією. Той бовдур, виявляється, думав, що вже у той же день його відпустять додому! І це після того, як йому в мозок встромили мікропроцесор, а в око — лінзу, чорт забирай!

Як на мене, і одного дня під наглядом замало в такому випадку, а от Сашко вважав навпаки, бо дружині сказав, що повернеться до вечора. Він навіть дзвонити їй не хотів, бо не знав, як сказати про все так, щоб вона його потім не вбила. От такі вони — сімейні драми….

Найгірше тут те, що мені довелося сидіти в палаті з Сашком, підтримувати його, бігати за їжею та ліками, а потім — заспокоювати його дружину. Про операцію повідомляти їй теж довелося мені, бо сам Сашко мало того що нервував, та ще й після наркозу був дуже слабкий та ледь язиком ворушив.

Через все це я повністю забув про Пана, віртуалки та дивне змагання, оголошене розробниками «Ґра:т». Згадав тільки коли повертався додому монорельсом. І після швидкої вечері все-таки взявся шукати інформацію про «Ґра:ти» в нейронеті. Можливість легкого кушу, хоч я і не вірив у неї, спокій мені не давала все одно. Передивився офіційні дані, купу користувацьких відгуків, публікації у засобах масової інформації, критику і вислови «експертів індустрії». Півночі витратив, дізнався купу фактів, але так і не зрозумів, чи варта шкурка вичинки.

Питання перше, що мене цікавило: як влаштований ігровий процес нової віртуалки? І вже тут почалися дива. 

Зазвичай, всі віртуалки, яким б крутими не були, все одно доволі обмежені. Вони дозволяють робити тільки певний набір дій — ті, під які заточені. Тож, у так званих «симуляторах життя» люди дійсно можуть створити собі віртуальний будинок, знайти «коханців» і насолоджуватися простими побутовими речами, а також спілкуватися з іншими гравцями. Але якщо їм захочеться поїхати, скажімо, у відпустку в умовні віртуальні «Альпи» — не вийде. Віртуальний всесвіт — на даному етапі розвитку — просто не здатний генерувати локацій більше певного ліміту. Тож люди насправді просто замкнуті в межах двох-трьох локацій, і все.

Але розробники «Ґра:т» стверджують, що знайшли рішення. У їх віртуальному всесвіті локацій безліч, і гравець може сам обрати, куди йти. Деякі локації доступні лише за певних умов, інші відкриті завжди.

В основі «Ґра:т» лежить принцип «ігрової випадковості». Згідно з нею, половина віртуальних подій генерується випадково, інша — з урахуванням ігрових даних, таких як тип персонажу, що обрав собі гравець, а також результати його вчинків, планів тощо. Тож якщо гравець бажає бути у світі «Ґра:т» таким собі спритником, що обманює та обкрадає інших, то початкова локація для нього буде містом чи селищем, бо тільки там всіляким спритникам легше розкрити свій потенціал, ніж десь на незаселеному острові. Але при цьому він зі старту може опинитися у тюрмі, на пласі чи чужій спальні. Що роботи далі, гравець має вирішити сам. За твердженням розробників, «в «Ґра:тах» не має жодних обмежень, і робити можна що завгодно. Якщо не страшно».

Користувацькі відгуки це підтверджували. На початку народ буквально шаленів від захвату та із завзятістю першовідкривачів вивчав новий світ. Потім, правда, «Ґра:ти» потрапили в епіцентр скандалу  — нібо-то його гравці почали зникати. Система показує, що їхні сесії активні, тобто вони перебували у віртуалі, втім їхніх аватарів ніхто ніде не бачив. Деяких таких гравців знайшли в реалі у стані коми, а декого — вже неживим. 

Розробники пообіцяли вивчити всі випадки, підключилася і поліція, але після того — тиша. Жодних новин про результати розслідування, нічого. Тільки теорії та вигадки користовачів нейронету. Хіба не дивно?

Також дивувало те, що в «Гра:тах» не було загального сюжету. Світ цієї віртуалки є, за словами тих же розробників, «видозміненою версією реальності з деякими покращеннями». Кожний гравець є лиш ланкою, маленькою частинкою системи як це є в нашому реалі, а не головним героєм з певним призначенням як це є в іграх та фільмах зазвичай. Своє призначення гравець має вибирати та будувати сам. Або — він може цілком поринути у дослідження всесвіту «Гра:т», спробувати відшукати його «істинний сенс» та вийти таким чином на прихований фінал. «Якщо зможе», підкреслюють розробники.

Ось це «якщо зможе» після новин про смерть деяких гравців звучить не дуже. Але людей це не зупиняло. Вони і досі вперто мандрують світом «Ґра:т» у пошуках того самого таємничого сенсу. Дехто в процесі зробив мало не справжню кар'єру. Так, навіть ЗМІ писали про гравця з ніком «білийлицар», що став правителем одного з міст. Були й ті, хто створив власну бандитську мережу та постійно грабував мандривників у «Ґра:тах», треті полювали на тих бандюків. Четверті ставали місцевими героями після того, як спромоглися врятувати ігровий всесвіт то від монстрів, то від різного типу злодієв.  Були й ті, кому у світі «Ґра:т» нічого не вдавалося. Такі потім нили у коментарях та називали віртуалку лайном.

Судячи з новин, ніхто за рік з моменту релізу «Гра:т» так і не дійшов до того самого прихованого фіналу. Це, з рештою, призвело до несподіваного результату — більшість взагалі просто на нього забила. Для них і так було чим зайнятися в «Гра:тах», тож вони просто проводили час, як хотіли. Відкриють при цьому фінал? Добре. Ні? Та й фіг з ним.

Знайшлися й ті, хто звинуватили розробників у шахрайстві. Вони стверджували, що не має ніякого «прихованого фіналу». Навіть до суду зверталися. Все це, правда, не завадило розробнику — корпорації «Янус» — оголосити «Турнір Неспинних». Це змагання між гравцями, протягом якого вони мають виконувати певні завдання. Переможцям обіцяні віртуальні винагороди, а ті, хто дістануться того самого прихованого фіналу, на додачу отримають цілком реальні гроші. Ті самі п’ятсот тисяч баксів, про які казав Пан.