Кінцева
Епілог
Літо схилялося до осені. Повітря було важке від яблук і стиглої трави. Вона сиділа в саду, погладжуючи округлий живіт. Дитина ворушилася, і кожен рух був підтвердженням: він живе, він буде.
Він вийшов із дому — сьогодні в робочому комбінезоні і з розкуйовдженим волоссям. Підійшов, присів поруч, простягнув їй жменьку дрібних горіхів.
— Перші.
Вона засміялася, взяла один, спробувала.
— Дивно. Ти щодня інший. То продавець, то лікар, то ось — городник.
Він усміхнувся винувато.
— Я не вмію бути одним. Щоразу з мене виходить хтось інший.
Вона поклала долоню на його руку.
— А я не вмію бути «нормальною». Нормальною студенткою, нормальною дочкою. Там від мене цього чекали… Але тут — я не мушу прикидатися.
Вони помовчали. Сад шелестів листям, у теплиці крапала вода.
— Думаєш, це можна назвати життям? — нарешті спитав він.
Вона кивнула.
— Це — наше життя. Може, не нормальне. Але правдиве.
Він зітхнув і притулився до її плеча. Вона накрила його руку своєю.
Вечір тягнувся повільно, наповнюючи порожнє селище теплом їхніх двох сердець — і третього, що билося під її долонею.
У світі, де вони більше нікому не були потрібні, вони збудували свій — дивний, але справжній.
#366 в Сучасна проза
#682 в Жіночий роман
Відредаговано: 27.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
