LXXVI -

ЗОРЯНА

Зоряна з Мишком стояли на даху близько двадцяти хвилин. Соломія розважала гостей, та спостерігала за всіма. Назар пильнував камери у серверній. А Федір з охороною прочесували периметр, виловлючи мисливців.

— Щось не так. – сказала Зоряна. — Ми щось пропускаємо.

— Яким чином? – тихо запитав Мишко.

— Якби справа була в мені, він би не змусив нас чекати. – шестерні закрутились в її голові. — Він тягне час.

— Для чого? – в цей момент, Мишко здавався Зоряні дурнем.

Дівчина різко скинула з ніг босоніжки на підборах, ноги торкнулися холодного бетону, яким була вкрита підлога. Мозок запрацював ще швидше, коли опора тіла не трималась на височенних шпильках. За поясом штанів, дівчина тримала мобільник, схопивши його вона швидко набрала Назара. Залишалось сподіватися, що осяяння не прийшло занадто пізно.

— Назаре, книга! Лишай все і швидше до квартири. – крикнула в слухавку Зоряна.

— Якщо там Дарина, я скручу їй шию. – спокійно відповів хлопець.

— Вона треба живою. Головне – книга.

Мишко вирячив очі, від усвідомлення того, про кого йшла мова. Це міг бути останній шанс побачити її. Він скільки часу оплакував матір даремно. Їй було байдуже на всі переживання окрім своїх власних. Вона руйнувала його, але Мишко тягнувся аби отримати хоч крихту материнської любові. Щирої. Не те, щоб Зоряна сама мала таку розкіш, але їх стосунки із Соломією були ідеальними на фоні цього. Хлопець смикнув її за руку:

— Я з Назаром. Ти сама впораєшся? – та відповіді він не чекав, лиш прожогом кинувся до сходів.

— Мишко піде з тобою. До зв’язку.

— Зоре, бережи себе! Скоро побачимось. – тихо сказав Назар.

— Неодмінно. – вона поклала слухавку.

Чи мала Зоряна сказати ще щось? Можливо те, що кохає чи хоч щось підбадьорливе окрім “неодмінно”? У книгах про любов, головні герої перед боєм завжди упивалися один одним, на випадок того, що після бою не всі вийдуть живими. Що робили Зоряна з Назаром? Правильно, цілу ніч розгрібали наслідки вовчого перетворення. Це не дуже схоже на заняття любов’ю, проте Зоряна натрахалась вдосталь, доки кожна кістка хлопця ламалась, а потім зросталась заново. Чи можна вважати це проявом почуттів, якщо це було не перше перетворення за останні півроку? Назар не переживав жодних місячних, а Зоряна отримала вже три перетворення.

Зоряна лишилась на даху сама. Очікування змушувало затамувати подих, а внутрішні органи повільно стискалися від бурі, яка вирувала всередині тендітного тіла. Коли Мишко пішов, а прокляття розвіялось по вітру, вона може відразу вдарити Біса, без дурних розмов та прелюдій. Один удар і відплата застане це породження темряви. Дівчина поринала в себе, від чого, на кінчиках пальців затріщали іскри, а очі повільно заповнювались сяйвом. Варто йому лише переступити поріг, як його накриє буря. Буря такої потужності, якої не бачили в жодному із відомих світів.

— Зоряно! – чоловічий голос окликнув її, на що дівчина ледь не відкрила “вогонь”.

— Стефане, якого хріна? – зойкнула Зоряна.

— Вони тягнуть час. Лянка в нього!

— Хто? – Зоряна не розуміла цього повороту.

— Вона моя… Шпигунка і… Тобі Соломія нічого не розповіла? – від Стефана віяло напруженням.

— Лянка, це та чортиця, яка крутила хвостом на Бісові вказівки? 

— Вона прийшла попередити про їх задум, але Біс її схопив і вона зникла. – відчай проступав у його голосі.

— Який задум? – запитала Зоряна, готуючись до гіршого.

— Їм потрібна не ти, а якась книга. Тому всіх будуть відволікати. Лянка підслухала, і вже збиралась піти геть від нього, але попалась.

— Чудово, плани змінюються зі швидкістю світла, і тепер я мушу рятувати бісовську профуру, яка тебе спокусила? – Зоряна нервувалась через те, що все пішло шкереберть.

Двері від сходів прочинились, а на дах вийшов Біс, тримаючи за руки побиту червоноволосу жінку. Невже, вистава почалась?

— Ох, як чудово, всі вже зібрались. Степане, що з твоїм смаком? Після солодкозадої Чорноротої ти вирішив підібрати моє сміття? – Чорт глузував зі Стефана, не звертаючи уваги на Зоряну. Це означало одне – вона розкусила їх план.

НАЗАР

Дзвінок Зоряни змусив напружуватись кожну клітину його тіла. План був змінений на ходу, і зараз, він фактично залишив Зоряну без нагляду, ще й довбаний Мишко мчиться на зустріч з матусею, замість того, аби стояти пліч-о-пліч із Зоряною. Назар встиг надіслати коротке повідомлення батьку, аби той попередив Соломію про різкі зміни, як Михайло спустився ліфтом до холу.

— Дякую, що зачекав. – сказав той.

— Рано дякувати, я не певен, що виконаю її прохання. – Назар прямував до виходу. — Тримайся позаду.

Хлопці швидким кроком залишили територію готелю, і направились до квартири. Назар був певен на сто відсотків, що навколо квартири нишпорять мисливці, на випадок прориву. Його вовчі інстинкти були загострені, через нічне перетворення. Він буквально стримував внутрішнього звіра, аби той не вирвався на свободу. Кілька разів струснувши головою, його сірі очі засяяли блакиттю, а зіниці витягнулися, наче у хижака. Хлопець принюхувався та гарчав, чим певно, налякав Михайла. Та Назара це мало хвилювало. Його мета – швидко дістатися до квартири, і повернутися до Зоряни, аби вона не лишилась на одинці з цим вишкребком Пекла.

Чуття ловило найменші рухи та подихи тих, хто таївся за кущами. Назар відчував мінімум чотирьох.

— Стій тут. – прошепотів він, після чого розчинився у ночі.

Кілька зойків та слабких хрипів, і сильні руки вивели з ладу всіх вартових. Попереду під’їзд, тут треба бути обачним.

— Давай я піду першим? – запропонував Мишко. — Прикинусь п’яним, а ти слухатимеш мої балачки телефоном.

Назар не очікував на таку ідею від Мишка. Увесь час він вважав його слабкодухим ідіотом та тюхтієм, але піти першим назустріч невідомості? Гідний вчинок в Назарових очах.