LXXII СОЛОМІЯ

Минув майже тиждень, та час зовсім не відчувався. Він промайнув у нескінченних тренуваннях із Зоряною, ігноруванням дзвінків Грігоре і перетравленням від Стефанової новини. Коли він телефонував їй, то хотів познайомити з важливою для нього, людиною. Клятий шпигун здав Соломію з тельбухами, про її невдалу спробу зламати захист його телефону. Тож відкинувши всі соромливі почуття, відьма з гідністю пройшла знайомство з новою пасією колишнього. Як виявилось, Стефан намагався вести свою гру, саме заради цієї бестії. Бестії в прямому значенні слова, бо ж вона виявилась рудоволосою підстилкою Сатанаїла – Лянкою. Починаючи з моменту зустрічі у казино Цепеша, Лянка та Стефан вели свої ігри, аби Сатанаїл не потягнув її з собою на дно. Усі віки поневірянь, Біс поводився з бісницею як з мотлохом, і все за те, що вона служила йому вірою та правдою. З жіночої солідарності, Соломія не вбила обох на місці, та її жіноче самолюбство було неприємно вражене. Саме Лянка передавала Стефану різного роду інформацію, про те, що, відбувалося у тилу ворога. Тому слова про вік після зняття прокляття виявились правдивими. Стефан просив обережно вивідати це у Біса, і Лянка зробила це для нього. Та вся ця показуха зі знайомством, мала на меті одне – просити відьом дати Стефану вічне життя, аби після всього він міг жити своє чудове закордонне життя з пекельною коханкою. Лянка й далі продовжуватиме слідкувати за Бісовими справами, доки той не паде. Соломію це влаштовувало.

— І ти певна, що він тебе не розкусив? – запитала Соломія, насолоджуючись келихом вина.

— Він зараз сильно зайнятий, ще і його паранойя. – Лянка розглядала свій манікюр.

— То чим же він зайнятий? – запитала Соломія, проте Лянка мала сумніви. — Ну давай, задобри мене, ми ж тепер в одному човні.

— Ти граєш не за правилами. – втрутився Стефан.

— Любий, у тебе немає права голосу. Це не я зізналась у брехні, а тоді попросила захисту. Я повинна мати щось у рукаві, як плату за послуги. Обмін енергією, всяке таке. – Соломія мала їх дотиснути.

— Гаразд. – Лянка здалась. — Він під каблуком у мисливців на відьом, умови співпраці не знаю, бо нас всіх замкнули окремо.

— Він з Дариною? – перепитала Соломія. — Як цікаво. Що ж вони задумали?

— Задоволена? – загарчав Стефан.

— Цілком, дякую. – Соломія встала зі свого місця і пішла геть, навіть не оплативши своє замовлення, лишивши таке задоволення Стефану. Доки її різкі кроки розтинали простір ресторану, вона відправила коротке повідомлення Зоряні, Федору та Мишку. Всі мали бути в курсі цієї фігні. Щож, можливо це найкраще що їх вороги об’єдналися, і намагатимуться разом тиснути. Головне продумати  план, і мати ходи для відступу. Хоча, Зоряна досягла значних успіхів у володінні магією, але варто було посилити її захист. Бо ж погода увесь тиждень стояла безхмарна, тому викликати потужну блискавку, в центрі міста було підозріло. Та всі її спроби були доволі вдалі, а злість яка кипіла всередині дівчини, навівала на думки, що контрольний удар буде дохріна потужний. 

Соломія увесь час намагалася не думати про відворот Стефана, а найкращим для цього було занурення у роботу. Вона готувалась до свята, яке хотіла провести у готелі, під час втілення задуму. Вона обирала меню, коли отримала повідомлення від Назара, той хотів обговорити захист. Він та Федір зробили готель неприступним, з моменту нападу мисливців останнього разу. Усі камери та датчики передавали дані на якісь то шифровані сервери, що робило кібер-проникнення неможливим. Соломія схвально кивала головою, проте, поняття зеленого не мала, що все це означало. Тож підготувавшись до чергового нападу мігрені, відьма попрямувала на відкритий майданчик готелю, що знаходився на верхньому поверсі. Хлопець сидів за ноутбуком, сховавши очі від сонця під чорними окулярами-авіаторами. І хоч як він не дратував Соломію, картинка була приємною для споглядання. Назар побачив її біля дверей, тому піднявся зі свого стільця та пішов назустріч, аби вона не звернула ноги на своїх підборах.

Цілих пʼятнадцять хвилин він тараторив про нові камери на даху, та кілька датчиків руху на службових сходах. Перерахував їх переваги та необхідність для справи, на що Соломія мовчки кивала гривою. Коли хлопець затих, вона певний час не наважувалася порушити тишу. Проте, вона й досі залишалася матір’ю, а донька повністю ігнорувала її поза тренуваннями.

— То як вона?

— Щось читає та записує, обходить дзеркало десятою дорогою та обминає розмови зі мною. Певно, через страх, абощо.

— Моя дівчинка. – Соломія посміхнулась. — Сподіваюсь, ти не зламаєшся, бо за роки її серце закамʼяніло, і це вже не та ніжна Зорянка, яку ти знав.

— Дякую, я вже зрозумів це. – хлопець підняв окуляри з очей. — Чи можу я вважати це вашим благословенням?

— Нізащо. І якщо гадаєш, що… – Соломіїн порив перервав дзвінок від Марʼяни, помічниці.

— Слухаю?

— Листи-запрошення готові, з особливими примітками теж. – солодко прощебетала колишня Мавка.

— Чудово, починаймо розсилати і готуватися до свята. Меню з кухнею я сьогодні затверджу, квіти має підготувати Ясноока, а по декору вибери на свій смак. Щось з традиційними елементами, але з ноткою сучасності. – Соломія згадала що вона на даху, а у кишені костюму, цілих півгодини, лежать без діла цигарки.

— Зрозуміла, до зв’язку. – помічниця поклала слухавку, а Соломія глибоко затягнулася.

Усе бажання нападати на Назара розвіялось, щойно нікотин потрапив до організму та притупив напругу, яка накопичилася в тілі за останні дні.

— Мені здається, ви б могли керувати світом. – заговорив Назар.

— Мені теж. – відповіла відьма.

***

— У мене й на думці не було такого. – Соломія збила попіл до попільнички. — Я вас не ігнорую, зараз весь мій час займає робота, та про наші домовленості я пам’ятаю. Тому у мене для вас зустрічна пропозиція, яка вам дуже сподобається.