LXXI СОЛОМІЯ

Після того, як усі її люди заснули, а Зоряна кинулась геть шукати свого дорогоцінного Назара, Соломія нарешті видихнула. Найважче виявилось вкласти Стефана. Тут знадобились усі можливі помічники, але Зоряна її здивувала. Навіть після мандрівки у Потойбіччя, її сили були невичерпні. Так, візуально вона була виснажена, проти її джерело ще пашіло. Вона знеболила не одну людину, перш ніж дісталася до Стефана, який розкидав усіх навколо, як мурашок. 

Соломія хильнула келишок віскі, і вирішила зробити те, що завжди вважала долею невпевнених жінок – перевірити телефон Стефана, поки той був без свідомості. Стефан рівно дихав, та періодично стогнав щось незв’язне, а до цього всього, Соломія додавала свої чари, аби він раптово не прокинувся. Вона вже тримала його телефон у руці, аж доки на увесь екран не засяяла фраза: “уведіть пароль”.

— Трясця! – пошепки лайнулась Соломія. Її наманікюрений пальчик здригнувся. Який же пароль міг стояти у цього самозакоханого бовдура? Його день народження – ні; її день народження – ні; день народження покійної дружини – ні. Ну що ж за хрінь така? І як вона могла так обламатися? Алкоголь у крові живив злість, з якою вона ляскала по екрану у надії на підказку. Злість розвіялась у той момент, коли Соломія відчула чиюсь присутність за своєю спиною:

— Ким би ти не був, ти тут не на місці. – вона продовжила байдуже клацати по екрану.

— Я там, де маю бути. А от порпатися у чужому телефоні не раджу.

— Інакше? – Соломія ворухнула пальцями, демонструючи клубки магічного диму.

— Інакше цей телефон самознищиться. – вичерпна відповідь, Соломія відклала телефон.

— Ти його ручний песик? Єдиний, чи вас багато? Ще має бути якась сучка, з якою він спить. – рухом голови Соломія вказала на Стефана.

— Я гадав у вас більш серйозні мотиви. – спиною відьма відчула єхидну посмішку на вустах незнайомця, проте голос був дуже знайомим. – Стефана так просто не зламати. Коли він прокинеться?

— Якщо ви шалено бажаєте подрочити один одному, то розбуджу його хоч зараз. – Соломія різко підвелась зі свого крісла, а постать відійшла у тінь. Направивши сили у бік нерухомого Стефана, вона розбудила його і той різко підвівся на ліжку. Після цього відьма пішла геть, не дивлячись ні на кого.

Ранок набирав оборотів, а Соломія геть забула, коли в останній раз вона спала і їла щось гаряче. Безкінечні справи та зустрічі поглинали її день за днем. Хоч як вона не намагалась залучити Зоряну, дівчина цілковито була поглинута справами амурними та своїми магічними навичками. Тож Соломія керувала всім. Проводила зустрічі з родами та партнерами, збирала шабаші, позбавляла сил порушників та порушниць, а ще, знайшла всіх людей, з якими колись мешкала у поселенні, аби попередити про зняття прокляття та запропонувати зілля. Вона була дуже здивована, коли більшість відмовлялися від розкіші вічного життя, обираючи прості смертні радощі. Цей крок був непідвладний розумінню Соломії, бо ж вона порушила всі можливі відьомські устої, аби якомога довше ходити по цьому чудовому світу та пізнавати його незвідані сторони.

Окрім справ буденних, важким каменем на Соломії лежало покарання зрадниці Вирвиоко та давні відносини з могутнім родом відьмаків, який вона похерила особисто, зачавши дитину від звичайного смертного. Вона не планувала обіцяти їм Зоряну, та це сталося само собою, і більше було схоже на інтерпретацію сказаного. Лев Грігоре певно сам вирішив, що налагодження стосунків можливе лише після шлюбу його сина, Даміана із Зоряною. І хай би як Соломія не втручалась у її життя, і не намагалась зіпсувати їх стосунки із Назаром у самому зародку, все провалилося. Вона відчувала нутром ту хімію, яка  спалахувала між ними. Вона й сама втратила голову від подібного, тому диктувати правила вона не могла. Залишалося лише отримати підтримку доньки, і якимось чином виправити невдалу домовленість. Але це буде пізніше. Коли Сатанаїл та Дарина перестануть забруднювати повітря своїм диханням. 

Соломія прийняла душ у спортзалі готелю, перевдяглась у звичну спідницю та блузу. Після цього її шлях лежав до ресторану, чергова коротка зустріч, а далі шукати Зоряну і щось робити. Час спливав. Всі нервували. І Біс точно скоро дізнається, що його прокляття розсипалось на порохи, після натиску одного настирного хлопчини. За баром вже чекав Михайло, він пив свою каву, а поруч стояла замовлена для відьми.

— Ти вже замовив мені каву? – вона була здивована.

— Так. Я дохріна часто приймав у вас замовлення, щоб забути вподобання.

— Ти мені подобаєшся, – Соломія сіла на барний стілець, — мабуть залишу тебе у себе.

Хлопець розсміявся, що вразило Соломію. Він відреагував як Ігор, сміливо, без паніки в очах. Соломія, як і Зоряна, відчувала провину перед хлопцем за те, як доля гралась з ним. Це вони були винні у всіх проблемах його батьків, незважаючи на те, що Ігор з Дариною були не без тарганів, та запустили ці механізми саме егоїстичні вчинки Чорноротих.

— То що тепер робити? – спокійно запитав Мишко.

— Будемо готувати новий план. Ти пам’ятаєш, що я тобі говорила? Твій маршрут поки не змінний. Гадаю ми оберемо нову сцену для дійства, проте суть та ж сама. Всіх виманити, всіх вбити, при цьому не здохнути самим. Бо ж тепер ми у меншості.

— Зрозумів. – хлопець м’явся на своєму стільці.

— Що тебе турбує? – Соломія спішно допивала каву, аби рухатись далі по справам.

— Ви справді мене не кинете? Якщо щось піде не так…

— Навіть якщо я спробую, Зоряна цього не допустить. Хоч це й не вона згубила Ігора, та провина пожирає її зсередини… – Соломія замовчала. Провина мучала і її. — Просто будь уважним. Попереду значно важливіші битви.

Соломія махнула бармену, аби той списав напої. Після чого вона поплескала Мишка по плечу й пішла геть, залишивши хлопця на самоті з його смутком.

Дорога до квартири зайняла небагато часу, і це з тим, що Соломія цокотіла височенними підборами, на яких можна запросто скрутити в’язи. Під’їзд був тихим, як і завжди, а от поверх біля квартири був сповнений аромату неприборканої пристрасті.