LXX ЗОРЯНА

Вони швидко неслись до квартири, бо ж Зоряна навіть уявити не могла, що хтось може проникнути до квартири. Так, звісно, вона вже не була таким таємним місцем як півроку тому, проте надія на розум у головах нападників жевріла слабким полум’ям. Коли вони підходили до дверей, Назар вийшов перед Зоряною, наче хотів прикрити її собою від можливих загроз. Хлопець втратив свої сили, проте й досі рвався закрити її від усіх можливих негараздів. Це безперечно викликало посмішку на дівочих вустах, але за мить вона згадала для чого вони тут. Тому не встиг Назар ступити крок всередину помешкання, як Зоряна вискочила з-за його спини і помчала до кабінету де зберігалася книга. У дівчини холоділи кінчики пальців від цієї миті очікування. Аби книги не виявилося на місці, можна вважати що все повністю втрачено, але тепер і всі навколо були вразливі та не мали можливості себе захистити. Зоряна забігла до кабінету, та розвіяла легким порухом руки, закляття. Книгу вона поставила на найвидніше місце на полиці, і завісила магічним покровом, аби той прибрав усі можливі сліди книги. Книга продовжувала легенько сяяти, наче з неї сочився золотий пилок. Зоряна гадала що це, залишки магії, проте коли вона взяла книгу до рук та продовжувала блищати. Дівчина розгорнула книгу, а за її плечем нізвідки виринув Назар і з цікавістю дивився на її дії. Зоряна невпевнено гортала сторінки, аж доки на очі не втрапив той розділ, який ще вчора завершувався пустою сторінкою. Тепер на ній красувався акуратний текст, виведений чіткими рукописними літерами. То ось, що ж було приховано тут, але яким чином закляття знялося? Дівчина перегорнула сторінку до фрази, яка змусила її занервувати: “Вогонь кохання гарячіший, за найбільші глибини Потойбіччя”. Невже поцілунок був ключем ще до однієї магічної таємниці? І як же можна стати могутньою та самобутньою, якщо всі довбані прокляття впиралися у поцілунки справжнього кохання? Питання це було більше риторичним, хоча й зачепило Зоряну за живе. Вона так сильно боялася кохання, що останні роки навіть уникала його за будь-яку ціну, а насправді йому потрібно було віддатись і двері прочинялися самі собою. Єдина умова: кохання має бути взаємним, щирим, п’янким. Усі його сторони, Зоряні та Назару ще обов’язково відкриються, бо ж після знищення клятого Чорта у них буде все життя. 

— То що там написано? – Назар порушив мовчанку, в яку пірнула Зоряна.

— Морана наклала прокляття на Сатанаїла, витратила майже всі свої крихити сил. Все для того, аби всіма силами ізолювати його від джерел сили. – спокійно сказала Зоряна, проводячи очима по новим рядочкам.

— Сатанаїл? – очі Назара округлились від здивування.

— О, так. Він має ім’я. Ну, Чорт…

Назар мовчки дивився на Зоряну, дівчині ця ситуація здалася дурнуватою. Вона все йому розповідала, а це кляте геть ім’я геть забула.

— То що там за прокляття? – Назар знову розвіяв незручну ситуацію.

— Ага, зараз. – дівчина налаштувалася і приступила до тексту. — Будь, ти проклятий! Породження ямі та злих помислів. Ніколи тобі спокою не знати, за всі діяння твої мерзотні. Щоб тебе, вишкребка, лиха біда стороною обходила. Блукати тобі світом доти, доки найсильніша роду мого не з’явиться на світ людський. Вона може стати розквітом твоїм, але радше погибеллю. Бо ж сил вона матиме удосталь, аби перетворити тіло твоє гнилісне, на попелище. І допоки ти очікуваннями сповнений, кожен твій день супроводжуватиметься її незримою присутністю; куди б ти не пішов, на собі завжди її погляд відчуватимеш. Тож стережися очей моїх, бо за ними стоїть смерть твоя блискавична.

— Ніхріна собі! – шепнув Назар. — То твоя, дохріна разів, прабабця прокляла самого Чорта?

— Виходить, що так. – Зоряна потисла плечами. — І я – ідеальна зброя проти нього.

— Як це зрозуміти? – погляд хлопця сповнився хвилювання. — Сподіваюсь, не буквально зброя?

— Ну це була твоя роль, поки твій язик у моєму роті не зняв прокляття.

— Твій жарт ідіотський! Давай заново. – Назар відбивав атаку.

— Окей, без жартів. – Зоряна закрила книгу, розвернулась обличчям до Назара і пильно вдивилась в його очі. — Ти знаєш як вбити чорта?

— Спалити. Але я десь читав, що для кращого результату треба блискавка. – з легкістю відповів Назар.

— Якого хріна? – Зоряна була шокована тим, що хлопець знав відповідь на питання, яке загнало її в ступор. — Я виглядала ідіоткою, а варто було лиш запитати тебе?

Не зважаючи на роздратування від знань Назара, тон Зоряни був невимушений. Вона підійшла ближче до Назара та ліниво поклала свої долоні на його груди. Від дівочого доторку, мʼязи хлопця різко напружилися. Цей легкий рух змусив Назара зробити кілька дрібних вдихів, аби вирівняти збите дихання.

— То ти… – хлопець ковтнув, від чого його кадик сіпнувся і привернув увагу Зоряни. — Ти можеш створювати блискавки?

— Поки не знаю, але можемо перевірити. – Зоряна посміхнулася кутиком рота, після чого зволожила нижню губу і закусила її. Це було геть не в її стилі, проте відчуття були приємні. Хлопець не зводив з неї погляду і насолоджувався кожним її рухом. 

Дівчина не могла розумно пояснити, чим визваний раптовий 
приступ флірту. Можливо відчуття небезпеки загострило всі чуття, а можливо занадто близьке розташування тіл і феромони були відповідальними за це. Назар продовжував пожирати Зоряну очима, але нарешті він наважився покласти свої долоні на її стегна. Тепло чоловічого тіла викликало приємне поколювання внизу живота. Наче зграйка метеликів тріпотіла крильцями і змушувала серце битися частіше. Зоряна боялась цих метеликів, адже у всі часи за ними слідувало розчарування та зради. Можливо з Назаром буде інакше? Він був готовий віддати життя за поцілунок, і вважай віддав. Він більше не був тим, ким всі звикли його бачити. Без прокляття Зоряна стала гарною, але сила залишилася струменіти її венами. Назар у свою чергу віддав безсмертне життя та вовчу силу, рівну якій важко було знайти. Хлопець відчайдушно бажав цього поцілунку, а значить бачив можливість для них, як пари. То чому ж Зоряна не могла цього допустити? Чи не це вона робила саме зараз?