LXIX НАЗАР

Хлопець прокинувся, коли важкий підлоговий годинник, що стояв у кабінеті, забив третю ночі. В квартирі було порожньо, а його тіло вкривав холодний піт. Голова ще не прояснилась, проте відчував він себе геть не комфортно. Спогади минулого дня важко завантажувалися у його мізках, а напружити їх для прискорення сили  не вистачало. Фрагменти поступово складалися у єдину картину, яка була невтішною. Назар більше не безсмертний перевертень, Зоряна його звинуватила і вигнала. Ось і все, так просто. Хоча й узи підтвердили свою правдивість, та чи мали вони сенс зараз? Хоча Назар пригадував якісь туманні слова Зоряни, що вона поруч і таке інше, йому це походило на лихоманку, яка супроводжувала весь період трансформації. Тішило одне, він досі живий та молодий, а значить прокляття спало у тому віці, в якому і наклалося. Отже тепер Назар матиме шанс на нормальне життя без шнурка на шиї та всіх цих почварських приколів. Його одяг був вологий від поту, яким вкривалося його тіло впродовж ночі, але йти до готелю і шукати раптової зустрічі з Зоряною він не бажав. Назар пішов до її кімнати, там мала лишитись хоча б футболка з того часу, як він пильнував непритомну Зоряну. Зайшовши до кімнати, погляд впав на скляночку із його іменем, хлопець вже й забув, що його чекало безсмертя у разі зняття прокляття. Ну і чудово. На кріслі під стіною, лежала купка складеного одягу, серед всього Назар впізнав свою сіру футболку. Він швидким рухом стягнув брудну, а натомість натіг чисту. Стару футболку хлопець кинув до барабану пральної машини. Нехай лишиться на пам’ять, раз все закінчилось так швидко. Назар досить довго жив у бульбашці, що цього разу все вдасться, він гадав Зоряна подорослішала за півстоліття і більше не шукатиме винних у своїх невдачах. Та це виявилось марними надіями. Назар слідував за нею увесь час, намагався оберігати і підтримувати. Був її другом, нехай і інкогніто, а увесь час лише й мріяв стати кимось більшим. І тепер, коли він був на дні, поруч нікого не лишилося. Хлопець відчував цілковите спустошення, наче хтось відірвав частину від нього і тепер він не повноцінний. Проте частина була відірвана не одна. Окрім свого нутра, Назар втратив і той стимул, який його рухав – Зоряну. Він не був певен, чи вона й справді повернулась чи все йому наснилося. Вона не лишила записки чи повідомлення, а йому було занадто хріново в той момент, тому у мізках було чисте полотно.

Хлопець вийшов на вулицю, день лиш починав брати верх над ніччю. Навколо було тихо та порожньо, лиш кілька ранніх пташок заводили свої пісні. Хлопець перевів телефон у режим “не турбувати”. Назар й гадки не мав куди податись, тож запхавши руки до кишень, він пішов порожніми вулицями. В голові було порожньо, у серці – діра завбільшки з Австралію, а під ногами бруківка, вільна для будь-якого кроку. Йому б хотілося придумати план, як тепер проводити своє життя, бо ж запасу молодості він може більше не мати. Усе своє життя він відкладав прості радощі, надаючи перевагу роботі, тренуванням, розвитку. Чи залишився він таким вправним солдатом, чи все пішло геть разом з нутром перевертня? Хлопець геть забув про батька й маму, у Федора точно була Соломія. А де знаходилась матір він й гадки не мав. Вона покинула їх давно, при цьому залишалась подругою Соломії. Саме вона й підбила її покинути Федора, а не зраджувати чоловіка і дурити сина. І Верховна була права. Краще б вона відразу їх покинула, а не стрибала в гречку майже сто років. Це була зрада чистої води. Жінка, яка карала Назара за найменшу брехню, дурила його дохріна часу. Тому для Назара не існувало благої брехні, це так само гидко як звичайна брехня, але більш щадний режим для совісті брехуна.

Назару відчайдушно захотілось набрати маму, він перший відмежувався від неї, тому не знав чи вона шукала зв’язку з ним, чи просто викреслила його зі свого життя. Благо, телефон не був розряджений, тож він увійшов у мережу, аби знайти її номер. У вкладці приватного доступу хлопець увів логін та пароль, його закинуло до бази даних, де кілька легких комбінацій відкрили досьє з фото та номером телефону. Назар скопіював цифри, та натис кнопку виклику. Кілька довгих гудків наповнили мозок сумнівами у правильності свого рішення, проте голос з того боку дроту розвіяв їх:

— Алло? – мамин голос не змінився.

— Привіт, мам. – невпевнено сказав Назар.

— Ти цілий? Прокляття немає, я дзвонила Соломії, вона сказала…

— Так, – перебив Назар, — це я зняв прокляття. Я не тому дзвоню. Як ти зрозуміла, що не любиш батька?

— Ти дійсно хочеш про це говорити зараз? Я збираю речі до Києва…

— Категоричне ні! – хлопець знову перебив матір. — Тут без сил ти станеш тягарем, краще будь у безпеці. І так, я хочу почути це зараз.

— Я гадаю, це між мною і Федором. – вона хотіла перевести тему.

— Ти брехала нам обом, при цьому мене карала з дитинства за найменшу вигадку. Тому це не між вами. – Назар міціше стис руку в кулак.

— Не впевнена у своїх відчуттях, але я скоріше й досі люблю його. Тільки тепер ця любов інша. Вона позбавлена захвату і пристрасті, але вона є. Якщо ти хвилюєшся за свої почуття до Зоряни, то можу запевнити, вони ніде не подінуться.

— Вона мене вигнала, не думаю що вони мають сенс. – хлопець не вірив своїм вухам, він просив поради у стосунках у матері, подружнє життя якої провалилось із тріском.

— І ти так просто опустив руки? Всі роки ти чекав, аби так просто піти? – вона була права.

— Так і зробив, я чітко чув її розпач. Тому й пішов. – Назару стало смішно зі своїх слів. Він так легко здався.

— Не важливо маєш ти надприродну силу чи ні, твій характер та твоя душа залишилась при тобі. Ти той самий, і вона та сама, тож переступіть через цю мить і надавайте на горіхи тим, хто у вас не вірить!

Розмова видалась емоційно непідйомною для Назара, він вже й забув, як це відчувати мамину підтримку. Він не був зразковим сином, але й вона не була ідеальною матір’ю. Він був радий, що зумів відговорити її їхати до Києва, бо ж над “Лисою горою” хмари поступово затягувались. Тому ще один зайвий важіль впливу на Соломію та Зоряну точно був зайвий. Хлопець не був певен, що йому дадуть змогу протистояти недругам пліч-о-пліч, бо ж тепер окрім навичок та мізків, Назар нічого не міг запропонувати. Мама щось продовжувала запитувати, коли у Назара загуділа друга лінія. Це була Зоряна, оце так новина. Думки раптово розсіялись, і це при тому, що він не знав дзвінок принесе хороші чи погані новини. Він перепросив у матері і перемкнувся, аби дівчина не скинула дзвінок і остаточно списала його з рахунків. Голос Зоряни був стурбований.