LXVIII ЗОРЯНА

Ще мить тому вона була у полоні найсолодшого поцілунку у своєму житті, а зараз кволо переставляла ноги сходами, тікаючи з власної квартири. Вона була страшенно засмучена, і не тільки на Назара, а й на себе. Вона допустила слабкість, коли вирішила погратись у кохання. Для неї відповідь була лише одна, кохання це дохріна боляче, і скільки спроб вона не робила, усі тільки підтверджували цю думку. Та хай би там що, вона не мала залишити його самого, не мала його ображати. Вона ж не відштовхнула Назара, а лиш відкрилась йому і дозволила цьому поцілунку статися. Зоряна була шокована тим, що прокляття більше немає. Окрім зникаючих вен, вона навіть у дзеркало не дивилася, який вигляд вона мала? Дівчина зупинилась між другим та першим поверхами:

— Якого хріна я роблю? – запитала Зоряна сама в себе. Добре хоч мобільник схопила. Вона швидко набрала матір, сподіваючись що у неї в готелі не цілковитий хаос. Соломія взяла слухавку досить швидко.

— Мамо, прокляття більше немає.

— Я вже зрозуміла. – Соломія невдоволено буркнула. — Що ви наробили?

— Ми просто поцілувалися. Ще ж не свято, і це не мало статися…

— Будь ти уважнішою до деталей, ти б вже мала варіанти. Свято Купала здавна має привʼязку до Сонцевороту, це по-перше. А по-друге: Купало був покровителем кохання у Словʼянському пантеоні богів. – Соломія чимось гримнула. — А взагалі, я поняття зеленого не маю, як це спрацювало. Але маємо, що маємо.

— Я так мріяла про цю мить, але сама все зіпсувала. Трясця. Я ще й кинула його самого. – Зоряна підвелась на ноги, налаштувавшись йти назад. — Я повернусь до Назара, йому зле.

— І не йому одному. Знеболь його і рухай до готелю, я нутром чую, що сама не впораюсь. Чого варті лише Стефан з Федором.

— Але бляха… Я його образила.

— Я не зобов’язана приймати твій вибір. І це не обговорюється. Нічого з ним не станеться. Чекаю. – Соломія повісила слухавку.

Зоряна повернулась до квартири, не встигла вона відчинити двері, як простір наповнили стогони. От бляха, йому було геть погано, а вона залишила Назара на самоті. Він лежав на дивані, підібгавши коліна до грудей. Його тіло ломило, а розум сповнився мареннями. Зоряна відчувала його біль, такий густий і плавний. Він неспішно заповнював найпотаємніші куточки Назарової душі, забираючи його прокляття і дар одночасно. Не дивно, що ці сили так міцно «приросли» до нього за всі роки, поки Назар був перевертнем. Зоряна не встигла відновити сили, як обставини вимагали чергового їх застосування. Дівчина зосередила силу в долонях, які поклала на скроні Назара. Вона мала забрати його біль, аби хлопець пройшов цей жахливий момент, хочаб у сні. Щойно руки отримали контакт зі шкірою, як Зоряна відчула його біль на смак. Гіркий і такий вʼязкий, він сповнив Зорянине горло і обпікав, наче кислота. Хлопець боровся з ним сам, а що як він не витримав цього шоку? Зоряна винуватила себе решту життя. Вони так довго залишали один одного, аби боротися зі своїми страхами самотужки, а що якби вони відкрилися і долали їх разом? За всі роки обоє тягнули багаж жахливих стосунків та ситуацій, і залишати їх у минулому не збиралися. Руки сяяли слабким світлом магії, а Назар судомно дихав, проте вже не стогнав. Зоряна наче копирсалася в його голові, аби придушити корінь болю, щоб хлопець відключився і його тіло так не страждало. Чим сильніше заглушався біль, тим яснішими ставали думки Назара, і за мить навіть Зоряна змогла їх розібрати. Від них Зоряні запекло очі:

— Кинула мене, як і я колись… Отримав по заслузі. Так мріяв про цей цілунок, а вийшло геть паршиво. Моя провина.

Солоні краплинки покотились дівочими щоками, він не відчував її поруч, та Зоряна мала зробити все, абі він знав, що його не кинули. Що він не буде сам, ні зараз, ні потім. Дівчина забирала його біль, а разом з тим заспокоювала Назара вголос та подумки:

— Я поруч, я повернулась. Ти не винен, а поцілунок був чудовий. Зараз ти заснеш, а коли відпочинеш, я буду поруч.

Дихання хлопця вирівнялося, він більше не сіпався і не стогнав. Скрутившись калачиком, він поринув у неспокійний сон, доки його тіло втрачало вплив сутності, яка була з ним одним цілим протягом багатьох років. Певно після цього буде важко звикнути до нового життя, а разом з тим і до відсутності безсмертя. Тішило одне — після зняття прокляття ніхто миттєво не старів, а значить зілля встигне приготуватися і всі охочі його застосують. З думок Зоряну вирвав настирливий телефон, що дзижчав раз за разом, Соломія обривала мобільну лінію, аби Зоряна тягла свою дупу до готелю, бо ж ситуація була на грані краху, і вона без доньки не справлялась. Зоряна зайшла до кабінету, аби заховати книгу, та її погляд привертають легкі крупинки сяйва, якими сочиться книга. Не встигла вона відкрити книгу, як телефон знову загарчав.

— Гаразд, це зачекає трохи. – сказала вона сама собі. Дівчина кинула останній погляд на сплячого Назара, а після цього швидко залишила квартиру і рвонула в напрямку готелю.

У холі нікого немає, чутно лиш віддалені стогони, а за стійкою рецепції стоїть Мишко. Зоряна забула, коли останній раз з ним бачилась. Він не бу поганцем, проте життя його штовхало до необдуманих гівняних вчинків. Серед них всіх не було нікого святого, тому кілька огрішностей не робили з Михайла лиходія, яким його хотів виставити Назар. Зоряні ж його компанія була приємна як мінімум тим, що Мишко нагадував Ігора у молоді роки.

— Ти чому тут? Привіт. – Зоряна захекалась.

— Всіх адмінів, які є мавками, що якби ніхріна собі, рве болотною жижею. Я був у холі, Соломія схопила мене за руку і сказала побути адміном цієї ночі, інакше вона згодує мене Федору.

— Значить все не так погано?

— Багатьох покрутило. Сама як? – погляд Мишка був насторожений, певно Зоряна виглядала гівняно, вона навіть у дзеркало не встигла глянути.

— Трішки ламає тіло, але у мене немає на це часу. – коли дівчина подумала про власний біль, руки раптово затрусились, а пальці зрадницько поколювали. Навколо нігтів виступали краплі крові, певно кігті просились вирватись в останній раз. Тілом покотилась огидна хвиля паніки, бо ж знеболити себе вона не могла. — Трясця, мені треба хвилинка.