LXVII НАЗАР

Він тримав Зоряну у своїх обіймах, дівчина була притомна, але дуже втомлена. Босі ноги сперлися Назару на кросівки, після чого він підхопив дівчину за талію та під колінами. Зоряна мовчки дивилася в його очі, сповнені безлічі запитань, і аби не Соломія під боком, цей момент сміло міг стати їхнім.

— Заради Богів, перестаньте пожирати очима один одного. Моя клята машина лишилася біля гори. 

Її слова не порушили мовчазного куполу навколо Назара та Зоряни, тому Соломія спробувала ще раз:

— Підіймайтесь до квартири! Ти маєш розповісти все, що там відбувалося. – звернення було до Зоряни. — А я наберу Федора і прийду до вас. Добре хоч ключі у кишені сукні лишила.

— Ти як? – прошепотів хлопець.

— Бувало й краще. – так само тихо відповіла вона. — Я заблукала, але почула тебе і знайшла дорогу.

— Прийму це за вибачення, що я не підходжу для ролі якора. – Зоряна слабо усміхнулась у відповідь.

— Пішли до квартири, доки мама нас не спопелила.

Хлопець мовчки поніс дівчину вверх сходами. Консьєржка вже навіть не дивувалася, бо ж із поверненням Зоряни, вже звикла до такого роду, ситуацій. Вона мабуть вважала Зоряну п’яничкою, яку доводиться занадто часто заносити додому на руках. Та Назару це подобалось, він мав потребу у піклуванні за кимось, а особливо за Зоряною. Тому занести її до квартири на руках це одна з мов любові для нього. Хлопець не вважав себе тупим, проте ніжні слова давались йому важко, мова жестів та вчинків була більш підходящою. Опинившись біля дверей, Зоряна прочинила їх помахом магії. Ще місяць тому це було кошмаром для дівчини, але зараз вона навіть не напружувалась для цього. Хлопець відчував гордість, хоча навіть не був причетним до цього зросту. Чи можливо був? 

— Давай ти приляжеш, а я зроблю кави. Зараз фурія прилетить для допиту. – сказав Назар.

— Ця фурія – моя мама. І допит буде із пристрастю, тому кава не завадить. – відповіла Зоряна з вдячністю у погляді. Вона була рада, що хлопець не тиснув на неї через останні слова.

Поки хлопець заклопотано бродив кухнею, до квартири зайшла Соломія. Вона була знервована, і їй явно бракувало дози нікотину. Доки Зоряна лежала з отруєнням, то Соломія кілька разів забувала тут свої цигарки, з яких Назар зробив заначку на подібний випадок. Він підійшов до шухлядки, де зберігалися кілька пачок. Він взяв одну та пішов на зустріч Соломії.

— Я не підлизуюсь, просто хочу зменшити гнів, що ти обрушиш на мою голову. – він простягнув пачку до Соломії. 

— Який уважний хлопчик! – вигукнула Соломія. — Ти вирішив підлизатися до Зоряни через мене? – вона грайливо скинула бровою.

— Я стовідсотково певен, що це неможливо.

— І ти будеш правий. Я не маю нічого проти тебе, але як на мене, ти свій шанс просрав. – вона дістала одну сигарету, і постукувала нею по пачці.

— Дякую за чесність, але я вірю у другий шанс. – хлопець повернув голову до дверей, в яких стояла Зоряна і питально дивилась на хлопця.

— Ви перемовились не одним реченням і досі не кинулись один на одного? – дівочий погляд метався від Назара і до її матері.

— Твій песик вимолив у мене тимчасове перемир’я.

Назар загарчав у відповідь, але втримався від в’їдливих коментарів, аби не доставляти Соломії бажаного задоволення. Хлопець мовчки зробив три кави, поставив їх на тацю та поніс до Зоряниної кімнати. Соломія задерлась на підвіконня та смалила свої цигарки у прочинене вікно. Він ще ніколи не бачив такого, щоб сама грація та вбивча елегантність – Соломія Чорнорота, сиділа на підвіконні підібгавши ноги під себе, та курила наче підліток, що виглядає батьків з вікна, аби не попастись. Зоряна сиділа на ліжку в ідентичній позі, при цьому втомлено масувала скроні, мабуть її голову пронизував біль після тривалого використання магії. 

— Ось і кава! – сказав хлопець.

Зоряна відволіклась від думок, та протягла руки назустріч рятувальному напою. Вона вдячно дивилась на Назара, а він був просто радий, що дівчина повернулась. І повернулась прямо до його обіймів, це щось та й значило. Особливо для нього.

Наступні кілька годин Зоряна розповідала все, що побачила та почула. Соломія задавала безліч запитань, та відповісти на всі Зоряна не могла, це дратувало Верховну. Кілька разів Назар втручався, аби зупинити її тиск на Зоряну, і від цього їхнє перемир’я втрачало свою актуальність. Назар очікував гіршого опису для Потойбіччя та його правителя, натомість Люципер сподобався йому, заочно. Так, він не розумів вчинку з вигнанням Біса до світу, значно слабшого за Потойбіччя, але хто знає, якими б були обидві сторони, май той необмежену силу. Коли ж Зоряна дійшла до історії з прокляттям, Соломія геть втрачала терпіння:

— Я не розумію, ти геть розфокусована. Де твоя голова? Ти прогортала, що сама хотіла, а потім пішла виставляти свою дурість напоказ? – відьма злізла з вікна.

— Гадаю ці напади недоречні. – Назар став на захист Зоряни.

— Слухай сюди, щеня… – Соломія нападала у відповідь.

— Мамо, якого хріна? – Зоряна скочила з ліжка. — Ти вирішила дрючити мене, наче я облажалась на всю котушку, але це значно більше за те, що отримала ти. Давай працювати разом, або я більше не розраховуватиму на твою підтримку! – дівчина була категоричною.

— Нічого собі заявочки. Чую нотки Верховної у твоєму голосі. Це мене втомлює, а я ще маю кілька зустрічей. – Соломія взяла кілька пляшечок, що стояли на підвіконні, коли побачила одну з Назаровим ім’ям.

— Ти вже й тут встиг! Вовчику, ти безподобний! – відьма залишила квартиру, а Зоряна стояла біля вікна, зосередивши погляд на “Лисій горі”.

Назар не наважувався порушити хід Зоряниних думок, тому просто стояв у дверях та спостерігав за нею. Дівчина злегка хитнулася, мабуть втома й досі володіла нею, тому Зоряна сперлась на стіну і міцніше обійняла себе руками. Вона стояла так ще кілька митей, а потім різко схопилась і помчала до кабінету, лишивши по собі лиш слабкий вітерець. Хлопець вигнув брову у німому запитанні, а потім пішов за нею, взявши свою захоловшу каву. Його не турбувало Зорянине осяяння, він хвилювався аби вона безсило не звалилась посеред квартири після нападів від власної матері.