LXIV ЗОРЯНА

Не встиг Назар висадити Зоряну з покупками, як та рвонула до матері, аби розповісти їй про зустріч Дарини. Назар сказав, що має справи, тому вони зустрінуться після ритуалу. Мабуть він засмутився після її слів:

— На ритуал я поїду з матір’ю, попрошу її стати моїм якорем. – ці слова відбилися подивом на обличчі Назара.

— Зрозумів, а я недостатньо міцний для якора? – поцікавився хлопець.

— Я боюсь, що твоя присутність мене відволікатиме. – розтягуючи кожне слово сказала Зоряна.

— Вибач, що?

— Я відчуваю до тебе щось, що не можу описати. Це щось більше, за просто дружбу. – вона засоромилась та відвела погляд. — І коли я знаходжусь поряд із тобою, в моїй голові стається коротке замикання. Я не певна, що ім’я своє вимовляю правильно, коли ти тримаєш мене за руку, що говорити про заклинання?

Зоряна зізналася Назару в тому, в чому не могла зізнатися навіть собі. Вона була налякана від самої лише думки, що мить тому зробила зізнання у коханні Назарові. Вона не була впевнена у цьому на сто відсотків, але той час, за який вони мали краще пізнати один одного, вона провела в коматозному стані.

— Я не знаю, як мені сприймати твої слова. Але натяк зрозумів. Я чекатиму твого дзвінка.

— Домовились.

На цьому жахливо незручному моменті, Зоряна вискочила з машини разом з покупками, і чкурнула до матері, аби більше не мати й хвилинки на дурні балачки.

Соломія була в своєму кабінеті, вона була зосереджена на документах та шалений вихор, на ім’я Зоряна. Дівчина була емоційно збуджена, вона норовила розповісти все й одразу, бо ж часу було замало. Соломія зупинила її порухом пальця:

— Спочатку перекусимо, потім йдемо до квартири, а там ти все мені розкажеш.

Соломія заборонила говорити будь-що у межах готелю, бо їй здавалося наче за ними стежать і підслуховують. Більше деталей вона не надала, а Зоряні вистачило розуму не доймати матір, коли на носі було Сонцестояння. Після ресторану, вони взяли курс до квартири, поки жінки чекали на переході, дорогу промайнув позашляховик Федора, зі схвильованим Назарам за кермом. Соломія уваги не звернула, проте Зоряна знову згадала їх розмову і вирішила, що справа у ній. Це притлумило запал, з яким вона увірвалась до кабінету матері годину тому.

У квартирі було душно, літнє сонце наповнювало повітря важкістю. Воно огортало своїми душними обіймами, змушувало пітніти та важко дихати. І якщо на вулиці міг врятувати вітерець, то у квартирі, де кондиціонер не передбачений через важливість збереження архітектури у первинному вигляді, порятунком були молитви про скоріше настання осені. Зоряна відчинила вікна, аби зробити протяг і хоч трохи освіжити приміщення, Соломія пішла до комори, звідки витягла старенький вентилятор і розмістила його в кабінеті. Коли їх тіла обдало блаженство від прохолодних струменів повітря, вони нарешті були готові до розмови.

— То як наші справи? – запитала Соломія.

— Я цілком готова, ти будеш моїм якорем і я маю пропозицію.

Соломія запитально глянула на доньку.

— Пропоную перекинутися до Камʼянця-Подільського і звідти провести ритуал.

— З якого дива? – поцікавилася Соломія.

— Бо сьогодні я наткнулась на Дарину у «Оніксовому оці». – Зоряна приховала, що в цей момент над нею нависало міцне тіло Назара.

— То відьма яка з нею співпрацює це Галина Вирвиоко?

— О, то вона й досі жива? – хмикнула Зоряна. — Я гадала там вже її наступниця.

— Весь рід Вирвиоко поліг від різного роду зрад, Галя здавалося проти подібного. Аж цікаво, що її підштовхнуло. Обов’язково запитаю, коли буду рвати її на шматки.

— Чудово, але ми відійшли від теми. Там була Дарина, і я не можу гарантувати, що їй не здали список наших покупок чи відео з камер. Тому вона чекатиме, щоб ми почали діяти.

— Твоя пропозиція резонна. Гадаю, якщо ми разом напружимося, то переміщення вдасться легко.

— Сподіваюсь.

Решту вечора Зоряна з матір’ю перевіряли чи все вони підготували до ритуалу. Звірили список з книги зі своїми речами та переконалися, що мить сходження вірна, аби не прогавити підходящий час. Соломія пішла близько девʼятої, бо мала термінову вечерю з кимось, а Зоряна тинялася квартирою. Їй бракувало Назара, з його жартами, та інколи недолугим, фліртом. Без нього вона відчувала себе самотньою. Дівчина знайшла телефон у кімнаті, та почала крутити у руках, гадаючи набирати чи ні. Хай би як вона не хотіла з ним побачитись, після слів у машині доведеться виясняти стосунки, що ніяк не покращить ситуацію, яка і без того паскудніше нікуди. Зоряна погортала галерею, де за останній час додалося кілька світлин. Назар, Мишко, Ірма, знімальна група, знову Назар, а ось інші хлопці. Стоп, а з ким це Стефан шепочеться на задньому фоні? Якийсь чоловік у капюшоні. Трясця. Йому точно не можна довіряти, Зоряна сподівалася що це не Стефан викликав Соломію на вечерю. Дівчина клацала фото та відео, сподіваючись скоротати час. Але глянувши на годинник, Зоряна засмутилася ще більше, бо ж минуло лиш півгодини. Дівчина зайшла до вкладки з переписками, а там було однісіньке повідомлення від нього:

«Вовче Серце»: як ти? де пропала?

За увесь час, це перше повідомлення. Дівчина сумувала за переписками, але чомусь завжди згадувала про них, коли з Назаром було туго. Звісно, запасного варіанту вона не шукала, але співпадіння дивне.

«Вічна Наречена»:хворіла. а зараз дуже багато працюю.

«В. С.»: ти в порядку?

«В. Н.»: зараз у повному.

«В. С.»: над чим працюєш?

«В. Н.»: складно пояснити. історичний розріз на декілька давніх родів. плюс трішки окультизму.

«В. С.»: яка краса. а нафіга це тобі?

«В. Н.»: хах. дофіга гарне питання. таке моє захоплення.

«В. С.»: чудове захоплення, як для відьми. 

Зараз це було не смішно, подібні жарти наганяли паніку на Зоряну, вона завжди чекала підступу.