LXIII БІС

Повернувшись після зустрічі з Мишком і сліжки за Лянкою, Сатанаїл не просихав. Лянка хіхікала з тим лайном в капюшоні, а потім пішла з ним геть з готелю. Вона мала інформатора на стороні, бо ж Мишко їй нічого не докладав. Вона брехлива зрадниця. Як давно вона це робила, Біс і гадки не мав. Він все слабшав, особливо після останніх кількох місяців, коли демонстрував свої таланти на ліво та право. Не встиг він переступити поріг «Старого млина», як скинув своє маскування що висмоктувало з нього сили наче швидкісне авто, натягнув халат та прикипів до графина. Горан не встигав приносити нові пляшки та закуску, яка йому не дуже й потрібна. 

Сатанаїл у гробовій тиші закидав чарку за чаркою, та втратив лік дням. У пʼянкому угарі він почав згадувати часи минулої слави. Давним-давно, коли його тільки відправили до людських земель з ціллю живлення потойбіччя, Біс укладав з десяток угод щоденно. Він трудився, не покладаючи ратиць, і все на благо Люципера. Душі йшли до пекельних котлів нескінченними потоками, разом з ними, нутром Чорта циркулювала сила. Він був створений з глини, багнюки, киплячої смоли та пекельного вогню. Нутрощів та крові він не мав. Це була його перевага, перед іншими осинавцями, яким можна було спустити гнилу та чорну кров. За сотню років Сатанаїл накопив в собі велику силу, яка здавалось, оточувала його стійким шлейфом. Той тягнувся за Бісом, коли він ходив поміж людей. Саме це й вабило смертних, сила та можливості, які можна було отримати уклавши простеньку угоду. Душа в обмін на все, що забажається. Коли ж Сатанаїл відчув достатню могутність, що навіть перестав спускатися до Потойбічного світу, аби підживитися, Люципер схопився за голову. Він хотів притиснути його, за те, що сам доручив робити. Сатанаїл не змушував його до цього, і не просив такої участі. А вийшло так, що за свою справу він отримав покарання – відлучення від Потойбіччя. І зробив він це за допомогою відьми, яка стала і Люциперовою погибеллю. Сатанаїл вже уявляв, як кляті рештки його господаря будуть труситись, коли він займе його трон. Це буде найкращий день і найсолодша помста. Коли ворота зачинилися, Лянка прибігла до нього, тоді вона точно була вірною. А от зараз, Біс приділяв їй мало уваги і вона відбилася від рук, шукаючи собі втіхи на стороні. Він уникав її всі дні, хоч вона й настирливо хотіла до нього прийти. Біс тільки те й робив, що посилав Горана за новою пляшкою і відшити Лянку. Перші дні він боявся розірвати її, а наступні, що занадто швидко її пробачить.

Згадуючи давно минулі часи та силу, яка точилася його тілом, Біс ледь було не розплакався, так його пробрало. Невже його доля сконати отак, як голодному псу? Не біля свого рідного котла, серед запаху сірки та багнюки, де кожен сантиметр простору просочений жаром вогнищ. Ні, якщо він потрапить до Потойбіччя, він поверне собі всі втрачені роки. Сатанаїл прикінчив чергову пляшку і в усе горло закричав:

— Горане! Неси ще! – але відповіді та рухів за дверима не було чутно.

— ГОРАНЕ! – заволав він сильніше.

Ні через хвилину, ні навіть через пʼять, відповіді не прийшло. Біс нервував, хоч голоду і ситості він не відчував, проте спʼяніння було йому доступне. Алкоголь та дурман давно стали його єдиною втіхою. Але до втіхи додавалося ще й посилення паскудного характеру, який і без того змушував закіпати всіх Бісових підлеглих. Через десять хвилин Чортовий терпець урвався, він схопив колекційну шаблю, яка висіла на стіні кабінету, та зібрався йти кроїти бошки усім, хто знехтував своїми обовʼязками. Копита стукали по паркету, а хвіст заважав рухатись, бо ж під дією випивки він починав жити своїм життям. У коридорі було пусто, тож він попрямував до прийомної зали. Тиша гнітила, але він не зупинився, і йшов вперед. Картина, що чекала на нього, була геть невтішною.

— То ось як виглядає головний Біс нашого часу! – сказала жінка у чорному вбранні. Навколо неї стояло ще кілька осіб, так само вбраних, і всі вони тримали його підлеглих перед собою навколішки.

— До мене дійшли чутки, що ти шукає мене? – це була Дарина, матір Мишка.

— Ага, тільки ж я тебе шукав бо той бік, а ти виявилась живучім стервом. – Біс зовсім не боявся клятих мисливців.

— Не будь таким язикатим, бо можу позбавити тебе цієї частини тіла. – Дарина повільно вийшла вперед. — Гадала, що ти не виповзеш зі свого кабінету, і мені власною персоною доведеться, тягти тобі горілку.

— Ех, шкода що я не маю терпіння, такої насолоди себе позбавив! – Біс зробив помах шаблюкою, та вказав вістрям на Дарину. — Першим ділом, варто замінити твою уніформу. Ці балахони негодящі.

— Те саме можу сказати про твій наряд, ти його з покійної бабці зняв? – гаркнула Дарина, і Біс згадав, що не має на собі нічого, окрім уквітчаного атласного халату, який він поцупив у Лянки. Оце так паскудство, вбрання для зустрічі гостей невдале, але маємо що маємо.

— Сердечно перепрошую, не чекав таких дохріна важливих гостей, та й смокінг у хімчистці. Тож може ти нарешті скажеш, чому припхалася до мого дому, трясця твоїй матері?! – Біс знову втрачав терпіння.

— Нарешті бачу соту частину того, що чекала від зустрічі з Бісом. – Дарина сіла на диван у приймальні. — Але, перейдемо до справ. У нас із тобою одна проблема на двох, тож може трішки поспівпрацюємо?

— Не бачу сенсу в цьому, у мене все чудово працює, я біля цілі. – тепер Біс пафосно закинув шаблю на плече, а Дарина у відповідь засміялася.

— Чудово, це ти про мого сина, який всівся на два стільці одночасно? Чи про свою хвойду, яка зливає інфу першому ліпшому, хто зробить комплімент?

— Звідки ти це взяла? – він відмовлявся приймати на віру ці слова.

— Як ти знаєш, Зоряна була отруєна. І аби вона передчасно не здохла, нас поєднали заклинанням. Але стара відьма певно сильно злякалася за доню, що трішки переборщила. Саме це дозволило нам вештатися в головах одна одної. – Дарина була спокійна та зосереджена, а от Біс помітно занервував.