LXII ЗОРЯНА

Дві останні ночі, Зоряна цілком присвятила дослідженню книги. У текстах, прямо не говорилося про те, що Сонцестояння це прямий вхід до воріт Ирію. Все було закручено та заплутано, і Зоряна взагалі не розуміла сенсу цих воріт для Біса, бо ж фактично, це відкриє йому шлях до рідних місцин, а не світового правління. Біс явно не розумів своїх істинних мотивів, або майстерно їх приховував. Навіть, якщо Зоряна відчинить їх, далі вона влади не має. І по закінченню доби, все стане назад, якщо не знімати Мораниної печатки. Ідея була геть не погана, а якщо заманити Біса раніше ніж на Купала і тупо замкнути його у Потойбіччі. Але, якщо тут залишаться його приспішники, то вони зможуть капостити відьмам і шукати спосіб випустити його на Рівнодення. Ні, хрінь. Тільки Люципер зможе повпливати на Біса. Він його створив, він його повелитель. І з ним треба поговорити, та змусити його повернути свого ручного гівнюка додому.

Дівчина виставляла всіх геть ці дні та ночі, але тепер їй треба допомога у підготовці до ритуалу. Відлік починається зі сходу сонця, який припадав на 6:31, 21 червня, понеділок. Потоншення матерії воріт відбувається повсюди, але щоб вхід займав найменше часу, обов’язково треба підсилити ритуальні дії. Важливо бути на підвищенні, серед природи мати підношення до двох сторін Ирію та стихій, до яких звернене закляття. Бо ж у дні, направлені на вхід, душі намагаються прорватися до Ирію. Морана переборщила з потужністю, тому рівновага порушилась. Померлі відійти в інші світи можуть лише в дні Сонцестояння, а от на Рівнодення чемно вилазять покошмарити живих. Це грубо кажучи. Устина розписала це майже на третину книги, що було геть непотрібним Зоряні.

Так от, до підношення належать золоті монети, земля, глина та вогонь у латунній чаші, якщо вам треба у Потойбіччя. Що було Зоряниним варіантом. А для Небес чиста вода, польові квіти, хлібина та кагор. Набір цей бентежив Зоряну значно більше. Глина для Потойбіччя – ідеально, а от хліб та вино. Ніколи вона не розуміла Нового Бога, та його вподобання. Морана вірувала в нього, як і Устина. А от після них, кожна відьма обирала свою віру. Явдоха була язичницею до кісткового мозку, вона жила за своїм календарем та за своїми правилами. Її магічним символом була печатка Велеса. Коло, у якому вписаний символ, подібний до літери А, розділеної навпіл. Велеса вважали батьком чаклунства, за його сильний зв’язок з природою та можливість трансформуватися у ведмедя. Тому і Явдоха була йому віддана. Натомість, Соломія обрала політеїзм, а Зоряна її підтримала. Адже була певна, що одні Боги не зникають безслідно, коли їм на зміну приходять інші. Вони всі мають своє місце, і треба шанувати їх.

Зоряна нарешті дійшла до заклинання, його вона мала вивчити досконало, бо ж читання з папірця було недопустимо. Щоб направити сили для відкриття воріт, потрібні обидві руки, і тому для папірців немає місця. Закляття було одним з найдовших, які Зоряні доводилося вивчити на пам’ять. Та й на диво, звернене воно було до Природи та чотирьох стихій: «Я – кров; я – плоть; я – виконавиця; я – вірна служниця матері Природи. Заклинаю твоїм іменем та ранковою росою, тобою створеною. Міццю всіх чотирьох стихій, заклинаю я, нехай замок від воріт оглине повітря; нехай він піде під землю; нехай він річними водами змиється; нехай він горить синім полумʼям. Слова мої скріпляю наміром і волею своєю непорушною. Нехай ворота Ирію переді мною відчиняться!». Дівчина перечитала його декілька разів, аби краще зрозуміти та запамʼятати. Після заклинання, Зоряна повернулася до списку предметів, які супроводжували ритуал. Деякі речі були у їх коморі, а от нові латунні чаша, свічку, обсидіанову сіль треба було купити. Разом з тим, Зоряна дописала у список ще декілька дрібниць, аби не викликати зайвих запитань. Вона набрала Назара, аби той підвіз її до однієї з крамниць, яка існувала досить давно і налічувала незчисленну кількість товарів. Назар погодився без роздумів, тому дівчина швидко натягла личину і побігла геть з квартири. Вона зачекає поки хлопець виїжджає з парковки, та шукає місцинку аби підібрати її. Вона не поспішала, хай трішки понервує. Він робив аж занадто багато дій у бік Зоряни, і чекав миттєвих реакцій на це. Але вона не була готова, занадто багато разів все це було обманом. Звісно, вона не вважала Назара одним із них, але терпінням він не блищав. Хлопець став край дороги, та блимав аварійкою. Зупинка такого роду була заборонена, тому Зоряна ще сповільнила крок. Вона відчувала, як Назар закіпав, проте стримував свій порив розламати навпіл руль. Зоряна пурхнула до автівки.

— Ти навмисно так повільно йшла? – запитав хлопець, швидко вирулюючи на дорогу.

— Взагалі не розумію, про що ти. – хитро усміхнулась дівчина та пристебнула пасок.

До крамнички «Оніксове око» вони їхали майже мовчки, лиш двічі перекинулись кількома словами. І один раз Назар «випадково» торкнувся Зоряниного коліна. Схоже його збісив Зорянин випад. Езотеричний магазин ззовні був геть непримітний, зате всередині майоріло різноманіття. Запахи різних трав та компонентів наповнювали увесь простір, сови угукали, а кристали на кулі утворювали безліч весолок по всьому магазину. Біля прилавку за ноутбуком стояла молода дівчина, Назар принюхався в її бік, та подумки сказав: 

— Вона не відьма, так буває?

— Звісно буває. Мабуть просто працює, наче звичайна продавчиня. – відповіла Зоряна.

Дівчина була молода та світловолоса, обличчя вкривали веснянки, а руки – татуювання. Зоряна підмітила, що для відьми в неї досить цікавий образ. 

— Вітаю, чим можу допомогти? – запитала вона.

— Нам потрібні ці речі. – Зоряна простягла клаптик паперу зі списком. — Це все буде в наявності?

— Давайте я зберу це все, а ви поки озирніться магазином. У нас дуже велика колекція книг, вона знаходиться у кінці залу. – дівчина мило посміхнулася, й почала шукати у ноутбуці необхідні позиції. Це було дивно, шукати магічні речі за артикулами у обліковій програмі. Зоряна мимоволі пустила короткий смішок.