LXI ЗОРЯНА

Цілу ніч вона обдумувала слова матері та слухала рівне дихання Назара, лежачи в нього на грудях. Сон зовсім не йшов до неї, після такого довгого стану непритомності. Вона була ослабленою, проте справа була не у сні, а у дії отрути на організм. Болиголов, дивна штука, наче й знеболювальне, але у правильній концентрації — смертельна отрута. Зоряна з  матір’ю дуже цікавило, де Дарина знайшла відьму, яка приготувала це зілля. Бо ж звичайній людині хисту до такого не вистачить. Дарина здавати своїх не планувала, тому за можливості, Зоряна випитає цю інформацію і жорстоко покарає зрадницю. Бо ж таке не допустимо, здибатися з тими, хто вбиває твоїх сестер та знущається над ними. Стосовно книги, конкретних відповідей, на питання як відкрити чи закрити ворота, немає. Зате є багато пояснень, чому ж Морана вчинила саме так. Виявляється, Біс на людських землях набрався такої сили, що підчинятися Люциперові не захотів. Той хотів покарати свого непутящого підлеглого, найстрашнішою карою – смертю, а Морана, яка шукала в Люциперові тільки хороше, відмовила його. На заміну, вона запропонувала вигнання, бо ж чудово знала про живлення осинавців від пекельних котлів. Ба більше, вона й досі жила у Потойбіччі, правлячи там рука об руку з Люципером, у мирі та любові. Звідки до Біса дійшла інформація, що Люципер звергнутий, а гаспидський трон пусти – невідомо.

Ранкове сонце стукало до вікна, і Зоряна обережно вилізла з Назарових обіймів. Будити його кавомашиною вона не захотіла, тому пішла варити собі порцію у кружці, бо ж гейзерної кавоварки не встигла купити. Заваривши напій, дівчина подалась на балкон, де збоку лежали її цигарки, які вона кинула тут того дня. Вони чемно її чекали. Як чекав Назар та Соломія. Зробивши ковточок, вона піднесла сигарету до губ, та почала кресати запальничкою. Навколишня тиша була приємною для вух, бо ж лежачи у ліжку, непритомною, але з буяючою свідомістю, дівчині здавалося що вона здуріє. Постійні голоси, в тому числі і її власний, вона слухала все, намагалася аналізувати почуте, проте запам’яталися лиш поодинокі набори слів. 

Сигарета скінчилась надто швидко, тому Зоряна підпалила ще одну, смакуючи дим на язиці. Вона гадала що після такої перерви, куріння буде супроводжуватися кашлем чи запамороченням, проте організм своє вже всотував. Легені жадібно захоплювали дим, наповнючи все тіло п’янким дурманом. І чому вона відмовлялася стільки часу? Палити Зоряна почала близько десяти років тому, поживши перші півроку в Італії. Там це не було поганою звичкою, там це було частиною буденного життя. Елегантні італійки витягували маленькі портсигари з тонкими папіросами, натягували свої сонцезахисні окуляри, пили макіяте та пліткували в оточенні диму. Чудова картинка виплила з пам’яті.

Закінчивши з сигаретами, Зоряна пішла готувати сніданок. Назар й досі спав, сидячи на дивані. Це викликало беззвучну посмішку у дівчини. В холодильнику була купа продуктів, хоча зі слів Соломії вони нічого не готували. Назар просто замовляв продукти, щоб коли вона прокинулася, для неї все було. Від таких дрібничок серце розривається на клаптики. Саме в цьому й проявляється турбота. Вона дістала молоко та поставила його на вогонь. Чомусь захотілось саме молочної каші, з медом. Комусь цей вибір міг здатися дивним, та Зоряна згадала дитинство. Звісно, тоді не було вівсяних пластівців, зате були висівки і перетертий овес. Соломія часто готувала такі каші Зоряні, бо ж не завжди вони жили в достатку. А овес, культура не примхлива, і навіть коли був неврожай, овес де-не-де пробивався. Молоко закіпало, викидаючи пінку, дівчина засипала пластівці і застигла над кастрюлькою, помішуючи смаколик дитинства. За спиною почулись кроки.

— Невже це вівсянка? Із усього різноманіття, яким я наповнив холодильник, ти готуєш дитячу кашку? – прокинувся бурмотун.

— Ти себе поводиш саме так, тому й страва відповідна. – не повертаючись озвалась Зоряна.

— Сьогодні маю купу справ. Ти знайдеш чим зайнятися? – питання було незрозумілим.

— А я на твою думку, якась безробітня сумуюча паняночка? – Зоряна навіть трошки образилась. — Якщо картина мене на кухні, навіює тобі подібні думки, то ця кашка буде останнім, що я тобі приготую!

— Трясця, я розтратив навички словесного бою, доки ти була у відключці. – Назар намагався пожартувати.

— Мабуть, бо за мить ти зіпсував усе прекрасне, що було цього ранку.

Доки вони снідали, Назар ще з тисячу разів вибачився і осипав компліментами Зорянин кулінарний геній. Звісно, це було приємно, та й вона майже не ображалась, але саме такі моменти несли сумніви. Секундні, але сумніви. Дівчина списала їх на брак спілкування між ними. Розмови подумки нікуди не поділися, тож ця фігня зі спорідненими душами теж була присутня між ними. Після сніданку, Назар подибав до готелю, аби привести себе до ладу та зайнятись справами, які накопичувалися увесь цей час. Зоряна вирішила набрати Мишка, аби дізнатися як він. Бо ж з материних слів, Назар його ігнорував та не спілкувався з ним. Хлопець був на співбесіді (дивина якась), але скоро мав повернутися до готелю. Тож Зоряна мала час на збори та читання кількох сторінок Мораниної книги. Текст був важкий і заплутаний, аби вичленувати щось зрозуміле, треба було застосувати різні магічні трюки, по типу крові роду чи підігрівання сонячним світлом. З цього всього, її вирвав будильник, який вона поставила навмисно, аби не пропустити зустріч.

Мишко сидів у холі готелю, задуманіший ніж звичайно. Зоряні стало цікаво, чи був він в курсі про закляття та втечу його матері. І як він на це відреагує? Зоряна сіла поруч з ним:

— Привіт, як ти?

— Гадаю, це варто в тебе запитати? – сказав він.

— Як бачиш, жива! – вона посміхнулася.

— Моя мама виходить теж? – хлопець не знав про втечу.

— Так, але поки всі носилися зі мною, Дарина втекла.

— І навіть не спробувала знайти мене. – підсумував Мишко, з сумом у голосі.

Зоряні було шкода хлопця. Що б не відбувалося між нею та Соломією, вони завжди поспішали на допомогу одна одній, бо вони родина. Для них, не існувало нічого важливішого за це.