LIX МИХАЙЛО

Він прокинувся з дезорієнтацією у просторі, останнє що він пам’ятав була Зоряна, яка випромінювала золоте сяйво з рук. А далі – сон, якого він давно не мав. Він почувався аж занадто добре, ніякої ломоти в тілі, ясна голова та легкість у мʼязах. Після миті ейфорії, на зміну радості, прийшло усвідомлення того, що Зоряна його вирубила. 

— Твою ж…! – лайнувся хлопець, і кинувся до телефона. Там було кілька пропущених, найбільше з номеру Біса, який дивним чином зʼявився в телефоні. Він набрав цей номер, щоб вияснити причину його наполегливості. Після першого гудка, слухавку зняли:

— Ти малий геть знахабнів? – хлопець не зрозумів такого наїзду.

— Я тільки очі продер. Спав наче вбитий. – Мишко позіхнув у слухавку. 

— Як це спав? А хто ж Лянку попередив, про отруєння? – Бісове питання поставило хлопця у глухий кут.

— Яке нахрін отруєння? Ти накурений, чи що? 

— Хутко тягни свою дупу до ресторану внизу, чекаю тебе тут! – Чорт кинув слухавку, а Мишко ніхріна не розумів, що відбувається.

Він мав пропущений і від Лянки, і від Соломії, а ще багато з незнайомого номеру. Саме з нього було ще одне повідомлення: «Вітаю. Це начальник охорони готелю, Федір Маркович, коли побачите це повідомлення, обовʼязково зателефонуйте мені!». Отже Соломія його шукала, доки він тут відлежував боки. Раз Біс викликав його прямо в ресторан, то він мусив йому викласти якісь відомості. Звісно він нічого не мав, тому доки швидко вдягався, набирав на усі номери. Охоронець взяв слухавку швидко:

— Доброго ранку, це Михайло. Прочитав ваше повідомлення.

— Здрастуй, з тобою все гаразд? Пані Чорнорота не могла дозвонитись. – голос був схожий на Стефана.

— Все нормально, Зоряна мене вирубила вчора. Що сталося?

— Достеменно не знаю, але набери пані Соломію, вона шукає тебе.

— Добре, дякую.

Хлопець не на жарт став хвилюватися, учора тут була його матір, і коли Соломія про це почула, то сказала йому сховатися, а потім давати драла. Звісно він би не залишив тут маму, і книгу, і блядський договір на землю. Капець. Він лишився у кабінеті, а книги вже нема. У Соломії треба випитати де вона, та повернутися за паперами. Він вже був в джинсах та футболці, коли Соломія взяла слухавку:

— Що вчора, нахрін сталося? 

— Де ти є? Де моя книга? – Соломія волала на нього у відповідь.

— Там де й мій договір. Спитайте у Назара. Що з моєю матірʼю? Що тут було? – вже терплячіше сказав Мишко.

— Спитаю обов’язково, твоя люба мама отруїла Зоряну, яка до тями не приходить. Вибач, але не певна, що подарую їй розкіш у вигляді гостя! – такий варіант Мишку не підходив.

— Допоможіть з деталями, Біс у курсі і вимагає мене на зустріч. Мене Зоряна вирубила, і я взагалі нічого не розумію. Я мушу йому щось сказати. – Михайло чітко розумів, що сторону він обрав. Зараз у нього більше шансів зустрітися з матір’ю, аніж чекати цього від Сатанаїла.

— Трясця, хто йому вже все доніс? Якщо ти був без свідомості, твоя матір теж.

— Що з нею? Вона жива?

— Живіша за всіх! Вона штрикнула Зоряну отруєним ножем, і доки я спробувала зробити протиотруту, вона перестала дихати. Токсин ми вивели, рана затягується, але Зоряна без свідомості, сильно марить. Більше нічого не скажу, йому досить. Після зустрічі набери, віддам тобі папери.

— Дякую, а мама? – Мишку здалося, що Соломія зараз вразлива і саме час з нею домовлятися.

— Поки Зоряна непритомна, вона теж. Я наклала заклинання, через яке Зоряна черпає життєві сили від неї. Ніяк інакше. Вона хотіла її вбити, тож хай відчує побічку на собі! Крапка.

Вона поклала слухавку, а Мишко помилився щодо її настроїв. Але інформації було достатньо, тож пережити зустріч з Бісом він міг запросто. Хлопцем заволоділи двоякі почуття. З одного боку, шкода маму, яка зараз піддається знущанню від відьом. А з іншого, шкода Зоряну та Соломію, які хотіли допомогти, хоч і під впливом обставин. За роки, з моменту мнимої смерті Дарини, вони стали першими, хто давали йому шанс.

Взувши кросівки, Михайло пішов до ресторану. Біс не побоявся прийти прямісінько до готелю, мабуть кортіло все вивідати з перших уст. Але й йому варто фільтрувати, що саме він розповість Бісу, аби мати якусь перевагу. Йдучи готелем, хлопець дивувався малолюдності, ні тобі персоналу, що снував коридорами, ні тобі гостей з валізами. До ресторану він йшов чудуючись тиші. Натомість ресторан дивував велелюдністю. Столи були майже заповнені, офіціанти виносили страви, а Мишко серед цього гаміру шукав очима Біса. Ніде він не помічав знайомого костюму, аж доки не здибав його обличчя в картузі. Дивина. Рогів та хвоста немає, найкраще маскування.

— Друже, тебе не впізнати! – сказав Мишко, і посміхнувся, аби оточуючі бачили лиш давніх друзів.

— А ти геть не змінився. – Біс не дуже хотів підігравати. Мишко сів на стілець навпроти, озирнувся на присутність офіціанта і вже тихіше сказав:

— Зоряна отруєна і досі непритомна. Моя матір виявилася жива, і отруїла її. Виявляється, мене теж вирубили… – Мишко не договорив, як до столу підійшов офіціант.

— Вітаю, що замовите? – працівник уважно глипав на Чорта.

— Американо з молоком та яєчню з шинкою. Дякую. – Мишко вже достеменно знав меню, тому довго не думав. Офіціант пішов.

— А ти подивлюся, гарненько прилаштувався? – Біс криво всміхався.

— Ну а як? Хрін його знає, коли наступного разу випаде така халява.

— Ти не договорив! – доброзичливий вид моментально зник.

— А, точняк. Мене вирубили і замкнули в номері, мабуть магією. Очухався, коли тобі передзвонив. В готелі нікого, ні старої, ні малої, ні моєї мами. Ти її знайдеш? – Мишко намагався швидко перейти до ролі турботливого сина, хоча після розкриття материнської брехні, його почуття  притлумилися.

— Знаючи, що вона жива, процес піде швидше.

Хлопцю принесли замовлення, він вже чекав на смачний сніданок та каву, яка б прогріла нутрощі, що здавалося злипаються, від голоду.