LVIII БІС

Світати почало непомітно, особливо коли штори кабінету опущені. Біс вже давно спав по кілька годин, і то, сон його був неспокійний. Багато різного лайна він робив останнім часом, від чого сили його покидали, але назад вже не відновлювалися. Коли Люципер лишився по той бік воріт Ирію, Сатанаїл тішився, що тепер він нікому не підкоряється, і вважай, найсильніший осинавець на людських землях. Та він не врахував, що його сила, як і всяка інша, має властивість розтрачатися. І звісно ж, спосіб її відновлення це пекельний котел, який був у Потойбічному світі, недоступний для нього. Та суча відьма, яка запечатала двері, порушила рівновагу їх гаспидського світу. З кожним днем, злодіяння чинити ставало важче. Потрібно було довше зосереджуватися, і велике лайно треба було розбивати на маленькі купки, бо ж за раз осилити не вдавалося.

Його вирвав з думок крик Лянки, та неслась коридором, прямо до нього. Вона забігла у кімнату босоніж, в самому лиш халаті.

— Сате, щойно мені переказали, у Чорноритих погром. Зоряна отруєна!

— Якого ху… хріна? Ким? – він був наляканий, адже це ставило під загрозу Бісові плани.

— Мисливиця на відьом. І ти не повіриш хто вона!

— То кажи вже!

— Мертва матуся нашого Михасика, матері його ковінька.

— Трясця! А я все гадав, чому жодного сліду від неї у місцях духів. 

— То що тепер?

— Треба випити.

Біс підійшов до столику, на якому чекав графин з горілкою. Хлюпнув собі одну чарчину, за нею другу.

— Хто дзвонив? – аби не Мишко, аби не Мишко.

— Михайло, а хто ж ще? – Лянку нічого не бентежило.

— Твою матір, ти хоч розумієш що тепер?

— Мабуть не так, як ти. – вона потисла плечами.

— Мишко без нас знайшов свою матір, тому тепер угода на волосині. Залякати його я не можу. 

— Чому, ти ж Біс, невже це так складно?

— Складно, трясця. Я втрачаю сили, а відновити їх не можу. Це тобі не ноги розсувати, перед кожним зустрічним!

— Пішов ти до сраки! – Лянка гепнула дверима і пішла геть. Чорт знову залишився сам. Тепер думки набували присмаку попелу, тліли всі його надії на майбутнє. Аби він не чекав так довго, поки сил майже немає, то все було б не так гівняно. Але він відтягував і відтягував це, через свою пиху та самовпевненість. Він сподівався, що Люципер не забув своїх вірних підданих, і в скорому майбутньому впустить їх додому. Та цього не відбувалося. Хоч деякі ще чекали на господаря, Сатанаїл перестав. Він мав рішучі наміри потрапити до Потойбіччя і запитати у Люципера, за що він так вчинив з ним? А потім, зайняти його трон, і змусити втрачати сили, як тисячу років втрачав він сам. 

Шукати Дарину необхідність відпала, але тепер він мусив дізнатися про стан Зоряни. Було досить рано, але він вирішив дзвонити до Мишка з усіх сил. Гудки йшли, але відповіді не було. Якого хріна? Тобто, з Лянкою він ладен був говорити, а з ним? Біс набирав раз за разом, та безрезультатно. Він повернувся до столику з графином, хильнув ще чарочку, аби зняти занепокоєння. Від його чорних нутрощів трішки відлягло, проте шаленого потоку думок не вгамувало. Сатанаїл вирішив прийняти холодний душ, вдягтися і направитися відразу до «Лисої гори», аби там чекати на Мишка і розвідати ситуацію з перших рук.

Холодна вода вже давно не заглушала жару його пекельної натури, тож змивши з себе залишки нервів, він направився до гардеробу. Цей заклад давно став його постійним пристанищем, тому Біс мав все необхідне під рукою. Він налаштувався на використання бісівських сил, аби приховати свої роги, ратиці та хвіст. Ті, хто міг його пізнати, зараз явно не в готелі, тож він може спробувати туди проникнути. Замість класичного костюму, Сатанаїл обрав джинси, футболку та бейсболку. Це дурне вбрання всюди йому тисло та впивалося, і як тільки люди могли таке носити? Ця мода просто жахлива. Біс не горлав помічнику, аби той підігнав машину, це б дало Лянці непотрібні здогадки. Тож він тихим кроком пішов з кабінету до парковки. Він не взяв свій звичний Lincoln з водієм, а сів у невеличку Мазду, яку купив для Лянки, проти їздити її так і не навчив. Він вже став забувати, як керувати автівкою, бо часта їзда з водієм давала свої плоди. Сатанаїл тихо залишив територію свого комплексу і направився у місто. Ранкове сонце піднялося достатньо високо, аби його поява у готелі не здавалася підозрілою. Він крутив кермо, перестрибуючи з ряду в ряд. Біс вже збирався покурити, коли згадав, що свій кисет забув у довбаному піджаку.

— Блядство! – лайнувся він.

Цигарка відтерміновувалась, а значить до справ підхід буде без допінгу, це засмутило Сатанаїла, проте на це ніяк не вплинути. Біс спинив машину неподалік готелю, та до входу пішов пішки. Всередині було тихо, як для ранку. У холі снувало багато охорони, а майстри несли важкі деревʼяні двері. Щось таки відбувалось вчора, та де знайти людину, яка буде в курсі? Сатанаїл направився до рецепції:

— Раночку доброго, чи можливо у вас поснідати, чи ви зачинені?

— Вітаю! Ні, ми працюємо, це оновлення. Ресторан праворуч, працює шведська лінія за фіксованою ціною, або ж замовлення через меню.

— Оновлення це добре, але щось у вас тихенько? – Чорт намагався пустити пилу, аби розговорити дівку на рецепції.

— Досить рання година, наші мешканці не всі жайворонки.

Бляха, на неї не діяли кляті чари, а можливо Біс зовсім вже охляв.

У ресторані народу було побільше, Сатанаїл сів за столика та замовив каву. Після кави пішла яєчня з сосисками, овочі, брускети та сік. Готували тут смачно, що трішки потішило ненажеру. Ненажерою він був, бо не відчував ні голоду, ні ситості. Він міг їсти і їсти, але від того нічого не змінювалося. Перевага бути осинавцем. Ні відчуття голоду, ні спраги, ні совісті. Чисте зло і хіть. Мобільник засвітився, на ньому блимало імʼя Мишка і Біс з передчуттям зняв слухавку:

— Ти малий геть знахабнів?

— Я тільки очі продер. Спав наче вбитий. – Мишко позіхнув у слухавку. 

— Як це спав? А хто ж Лянку попередив, про отруєння?