LVI ЗОРЯНА

Дівчина цілий день не виходила з квартири. Після прощання з матір’ю, її накрила хвиля сороміття, що їх з Назаром застали в ліжку. Не те, щоб це було великою проблемою, Зоряна скоріше відчувала себе маленькою дівчинкою, яку батьки застукали з першим хлопчиком. Цей сон в обіймах, був першим за все Зорянине життя. Жоден з чоловіків, з яким вона ділила ліжко, не обіймав її просто так. Зазвичай це була прелюдія чи просто пестощі, а не жест захисту від усіх тягот життя. Давно Зоряна не спала так солодко та спокійно, рівне Назарове дихання та тепле тіло, відігнали лихоманку за лічені хвилини, і вона провалилася у безтурботний сон. Хто знає, що міг подарувати ранок наступного дня, аби не всевидючі материні очі, які буравили Назара наскрізь. Зоряна з усмішкою згадувала, злякане обличчя Назара, коли той побачив Соломію в кріслі, це була комедія. 

Коли мама пішла, вони доїли сніданок та мовчки сиділи на кухні, навіть думки тримали при собі, бо ж тепер могли ними запросто обмінятися. Як вони це робили, коли Соломія тисла на них зі своїм допитом. Ця таємничка навіть трошки збудила Зоряну, наче вони з Назаром були вдвох проти цілого світу. 

Зоряна закінчила прибирання на кухні, потім перебралася до кабінету, де гортала старі книги. Потім вона переписали дослівно прокляття, яке озвучив Біс багато віків тому. Їй муляла фраза «доки до чорта в обійми не попросишся». Можливо це була шпаринка, якою варто було скористатися? Потім Зоряна погортала календарі, виписала день Сонцестояння та Купала. Взагалі-то, свято Купайла мало бути в один день з Сонцеворотом, але ця розбіжність у календарях. Можливо це був хибний слід, бо ж Сонцестояння це природне явище, яке таїть в собі силу на природному рівні. А от свято Івана Купала, це суміш старословʼянського свята з сучасним православним святом Івана Хрестителя. Яке містило в собі силу від вірувань і переконань самих людей. Серед відьом не проводилися надважливі ритуали на Купайла, такі ж як і в людей – очищення водою та вогнем. Якби тільки вони могли роздобути книгу, та провернути Зорянин задум, все б скінчилося зовсім непомітно.

День білий йшов на спад, потроху вечоріло, а значить треба збиратися на вечерю з Соломією. Назар увесь час сидів біля Злряни й дивився на неї. 

— Так і сидітимеш тут? У тебе надсекретних справ немає? – з насмішкою сказала Зоряна.

— Вони почекають, я саме там, де хочу бути.

— Я б рекомендувала займатися справами, бо геть скоро я зніму прокляття і ти перестанеш бути вовком. – Зоряна вперше про це задумалась сьогодні. Вона так і залишиться відьмою, а от Назар втратить свої надприродні здібності.

— Знаєш, перші років двісті, я тільки й мріяв про те, аби в мене забрали цей дар. А тепер, я навіть не знаю, чи сильно це вдарить по мені. – схоже хлопця засмутили ці думки, Зоряна навіть не подумала що його це може опечалити. 

— А якщо, я зможу дати тобі вічне життя? Це хоч трохи розвіє грозові хмари, які зібралися над тобою у цю мить? – вона посміхнулася.

— Це ти про скляночки, якими усіяні всі підвіконня?

— Ага, у мене вистоюється зілля, має спрацювати. Ходімо.

Вони пішли до Зоряниної кімнати, вона взяла пляшечку, і на порожній етикетці з’явилось золоте сяйво, за мить там викарбувалось імʼя «Назар». Тримаючи пляшку у руці, вона підійшла до ліжка і з під подушки дістала стилет.

— Якого хріна? – Назар відсахнувся. — Я цілу ніч спав на кинджалі і не помітив?

— Так, я сплю з ним вже багато років. – Зоряна потиснула плечами. — Давай свій палець.

Назар простяг руку і Зоряна легенько штрикнула його плоть гостряком стилета. Кілька крапель крові виступали з порізу, і Зоряна вправним рухом зібрала їх до горличка пляшки. Далі вона закупорила скляночку і віднесла на місце. 

— Коли прокляття буде знято, це зілля обов’язково треба випити та прочитати заклинання.

— А що буде з рештою? – Назар мабуть хвилювався за батька.

— Хто захоче, теж зможе прийняти зілля, але натура почвар буде втрачена.

— Гадаєш, ти зможеш зняти закляття без поцілунку?

— Ну, якщо ми перехитримо Біса, то цілком ймовірно.

— Я дуже сильно хотів тебе поцілувати вчора. – раптом сказав Назар.

— Якщо хотів, то чому не зробив?

Вони стояли біля вікна, занадто близько один до одного. Повітря повільно густішало, а температура тіла зростала від киплячої пристрасті між ними двома. Зоряна все ще тримали стилет у руках, тому Назар повільно накрив своєю долонею її та за секунду роззброїв дівчину. Кинджал з легким ударом впав на ліжко, а Назар наблизився до Зоряниної шиї. Його дихання обдало жаром ніжну шкіру дівчини, і вона відчула як під личиною ковзнули ті бродячі рубці, якими вкрите її тіло. Назар певно цього не помітив, та шепнув дівчині на вухо:

— Зоряно, якщо один твій поцілунок коштуватиме мені життя, то я готовий віддати його негайно.

Після цих слів всі нутрощі Зоряни обірвалися, а вона була ладна розчинитися у хлопцеві. Він боязко провів губами по її шиї, від ключиці і до вуха запалала доріжка з поцілунків. Зоряна закинула голову назад, насолоджуючись цією миттю і надаючи Назару більше простору для наступного маневру. Він поклав руки на її талію, а через тонку сукенку, яку вона й досі не зняла, було відчутно кожен вигин її тіла. Назар притис її до свого міцного торсу, і тепер бавився з мочкою вуха, яку він легенько кусав. Зоряна видала хриплий стогін, та повернула голову до вікна. Її очі злегка заплющились, а потім істерично втупились у вікно, з якого відкривався чудовий вид на «Лису Гору». Вона руками зупинила Назара, і швидко потягла його до вікна. Саме в цей момент, до готелю проникала Дарина з кількома іншими мисливцями.

— Трясця! Швидко дзвони батькові! – крикнула Зоряна, і кинулася до шафи, аби змінити сукню на щось практичне. Доки Назар набирав номер, Зоряна скинула з себе сукню, ставши перед шафою абсолютно голою. У цій сумʼятиці дівчина ніяк не подумала, що такий випад може розсіяти ауру зосередженості. Вона відчувала на собі Назаровий погляд, а до її голови стукались його хтиві думки.