LIV СОЛОМІЯ

Вона сиділа у кріслі доньчиної кімнати, і спостерігала дивну картину. Напівроздягнених Зоряну та Назара, які солодко спали у міцних обіймах. Такого вона не очікувала побачити, після жахливої розправи над шабашем. Звісно, Зоряна заслуговувала на відпочинок, після того, як зцілила всіх від смердючої отрути, якою нагодували всіх присутніх. Але впасти у обійми до вовка? Це було вище її розуміння. Вона не була готова робити поблажку на те, що донька вирізнилась небаченою самовіддачею та гарним хистом, і хоч поклала всі свої запаси магії на порятунок шабашу, у вовчих обіймах валятись було останньою справою.

Соломія сиділа над дітьми з того моменту, як босоніж обійшла всі закутки Лисої гори, де відчувала чужі сліди. Їх явно отруїли вже на місці, бо де Зоряна замовляла їжу не знала навіть Соломія. Щуряча отрута, замішана з травами, аби перебити хімічний аромат однозначно вказувала на мисливців. Але вони вже вісім років не висувалися, з того самого моменту, як Соломія обіцяла криваву розплату за крадіжку, а плітки у світі почвар розносяться значно швидше. То що ж такого натворили ці милі, сплячі дітки, що Соломіїні відьми півночі блювали кров’ю?

Першим заворушився Назар. Він повільно розплющив очі та підняв голову, забачивши Соломію, відразу проснувся:

— Трясця! – лайнувся хлопець, чим розбудив Зоряну.

— Які чудові слова, після… – вона також побачила матір. — Трясця! Ти давно тут сидиш?

— Достатньо, щоб вивчити ваші сплячі пицюні вздовж та впоперек. Що ви, засранці, накоїли?

Назар та Зоряна лише на мить перезирнулися, і продовжили мовчки сидіті. Щось вони приховували, і Соломія твердо вирішила дізнатися, що саме. Першим порушив мовчанку Назар:

— Я знайшов ось цей папірець. – він дістав з кишені листок і передав його Соломії, вона зачитала в голос.

— Щурам – щуряча смерть! На пам’ять, про крадіжку того, що вам не належить. Чудово, але про що мова? – відьма зібгала папірець і швиргонула його додолу.

— Я нічого не крала. – почала Зоряна.

— І я нічого, принаймні особисто. – вони знову переглянулися з Зоряною, та тепер трішки довше.

— Я у ваші дивоглядки не вмію грати. Ви там думками обмінюєтесь? – після цих слів молоді люди просто заклякли.

— Я допоміг Михайлу вдертися у крамницю його, як ми гадали покійної, матері. І він вкрав звідти те, що украли у вас вісім років тому. – випалив Назар, Соломія та Зоряна широко відкрили очі.

— Довбане сученя! – заревіла Соломія. — Негайно до нього і дістань той клятий згорток як твоїй душі завгодно!

— Звісно, але ні. – втрутилась Зоряна. — Я обіцяла йому допомогти, якщо він прийме нашу сторону. Якщо ми силою заберемо книгу, хто знає які наслідки нас чекають.

— Доню, розкинь мізками, хто знає які наслідки, поки ці хробаки думають, що книга в нас? Вчора ти змогла всім допомогти, вони про це знають і більше такої помилки не допустять.

— Я про неї потурбуюсь! – вскочив Назар.

— Цього ранку, я достатньо твоєї турботи роздивилась.

— Мамо! – заволала Зоряна, скочила з ліжка, схопила напівоголеного Назара за руку і потягла на кухню. Соломія втомлено потерла переносицю, зробила глибокий вдих і намагалась приборкати розпалений розум. Мислити треба тверезо, можливо діти були праві, але й у них не було абсолютно ніякого адекватного плану, який враховував усі сторони цього положення. Одне Соломія знала напевне, прибити сучку Дарину вона мусить власними руками. Піднесли сите життя, вважай на блюдці, звісно з певними нюансами, але всі зараз в таких умовах. А вона мало того, що стала кісткою у горлі, так вирішила увесь шабаш під удар поставити. Звісно, вони з Зоряною не були янголами, але таке вже в них життя. Бути відьмою, це не завжди пестити чорних котів та варити зілля, це про вибір між добром і злом, це про пріоритети, ти обираєш власне життя чи відповідальність за цілий шар населення. Соломія мала нахабність зробити вибір на свою користь, і що отримала? Прокляття доньки, керування шабашем п’ятсот років, а на решту – невеличку зграйку почвар, яка ставати ними не мала ніякого бажання. Дякуючи досвіду років, донька хоч трішки змогла прийняти той факт, що для неї теж немає вибору і доведеться змиритися з тим фактом, що бути наймогутнішою відьмою має не тільки чаруючі привілеї, а й величезну відповідальність. Зробивши ще один вдих-видих, Соломія теж пішла на кухню, звідти саме пішов аромат свіжозавареної кави. Зоряна готувала вафлі, Назар вже наминав одну та запивав кавою. Хлопець прокашлявся:

— Я мабуть піду вмиюся і вдягнуся, а тоді доїм.

Зоряна не дивлячись у бік матері, провела хлопця поглядом.

— Так, звісно. – і не дивлячись на Соломію, запитала. — Кави?

— Не відмовлюся.

Дівчина налила каву у чашку, та простягнула матері. Разом з кавою подала вафлю з ягодами та збитими вершками.

— То що між тобою і вовченям? – Соломія зробила ковток.

— Якщо ти забула, він нас прекрасно чує.

— Я знаю, гадаю в нього теж є подібне питання. Я просто хочу, щоб ти розібралася в собі і твоє серце не було розбите. Ти знала, що він бачив момент прокляття і втік? – відьма зачепила пальчиком вершки і театрально їх злизала.

— Гарна спроба, шкода, що провальна. Я в курсі цього. Давай краще думати, як нам все це провернути!

Соломія ніяк не зреагувала, а лиш продовжувала ласувати Зоряниним смаколиком. За кілька хвилин до них приєднався Назар, тепер він став з боку Зоряни, за кухонним острівцем.

— Якщо ви такі нерозлучники, то просто знімемо прокляття та й по тому.

— Але ж ворота? Біс не залишить своїх спроб, та й мисливці жадають помсти. – сказав Назар.

— Ех, ти зруйнував мій план. – видихнула Соломія.

— Мамо, перестань блазнювати. Якщо ти не налаштована допомагати, то ми залишимо тебе і будемо самі крутитися. – Зоряна сердилась.

— Ну у мене одна ідея, якщо цей Мишко у тебе під нігтем, то давайте обдуримо всіх. – Соломія зʼїла ягоду, Назар та Зоряна перезирнулися. — Давай запропонуємо Бісу угоду від Михайла, начебто він приведе тебе, ти зіграєш переможену, він призве сучку Дарину, і ми їх всіх накриємо.