LIII НАЗАР

Вона була так близько, а ці сукні відділяли Назарові руки від її стрункого тіла. Хоч образливі слова і краяли його серце, та триматися на відстані так довго, було вище його сил. Він спостерігав за нею увесь час, а коли вона нишком тікала зі свята, пішов за нею. Звісно вона відчувала його і не боялася, а цей трем був скоріше передчуттям. Але як вона змогла переміститися до нього за якісь секунди? Невже відьми це могли? Він ліниво описував кола на її талії, Зоряна не пручалася, а лиш сором’язливо поклала руки на його міцні груди.

— Як ти знайшла мене і опинилася поруч? – тихо запитав Назар.

— Просто захотіла цього. Відчула звідки лунали твої думки і забажала опинитися поруч.

І вони знову мовчали. Ніяких рухів, слів чи думок. Лиш його пестощі на її талії, та Зорянине нервове дихання.

— Я не хотіла тебе знову спалити. Хотіла піти за тобою, але не встигла. А потім, потім хоробрість розвіялась і мені було просто соромно… – Зоряна дивилася йому прямо у вічі.

— То двоє присоромлених не набрались хоробрості вибачитися?

— Виходить так.

Зоряна повільно повела руками вгору і зімкнула їх у замок на Назаровій шиї. Її руки були холодними, а доторки такими чуттєвими, що Назара пронизувало струмом.

— Що ми зараз робимо? – сказала подумки Зоряна.

— Обіймаємося, а що?

— О, дякую, кеп очевидність. Що ми будемо робити далі? – Назар розумів, що має на увазі Зоряна, але він так дорожив цим моментом, що не хотів аби він припинився.

— Я попрошу у тебе вибачення за грубощі, ти перепросиш за погрози. А на знак примирення можемо платонічно чмокнутися. – Зоряна розчепила замок, і плеснула його долонями по грудям.

— Вибач мене. Я справді не хотіла того говорити, я відчуваю тяжіння до тебе. Як колись. Але ми зараз інші, нам треба пізнати один одного. – прошепотіла Зоряна.

— І ти мене вибач. – він перестав окреслювати кола, а міцно стиснув її талію. — Увесь цей час, найбільшим моїм бажанням було, поцілувати тебе. З того моменту, як побачив тебе з Лесиком, шкодував лиш про те, що перший цього не зробив.

Зорянині очі розширилися, від подиву. Назару було байдуже на прокляття, він готовий був розчинитися тієї ж миті, як його губи торкнуться її. Все вже було б не важливо, та він більше не жалкуватиме про втрачену можливість. Вони стояли в обіймах і не наважувалися на інший крок. Мовчання порушила Зоряна:

— Тобі не здається що стало занадто тихо? – Назар прислухався, і замість музики та сміху почув зітхання та схлипи.

— Хутко. Тримайся позаду мене.

Він не відпустив руку дівчини, та вів її за собою, прикриваючи своїм міцним тілом. Дівчина не пручалася, а лиш квапливо переставляла ноги, щоб скоріше дістатися до місця гуляння. Картина була жахлива, більшість відьом були безпорадними. Хтось втратив свідомість, хтось рвав кров’ю, деякі бились в судомах і волали. Зоряна й Назар, шукали поглядом верховну, Соломія хиталася й тримала під руки молоду дівчинку. Дівчина була геть бліда, і висіла на Соломіїному плечі, наче тряпʼяна лялька. Зоряна вирвалась із хватки Назара, й побігла на допомогу.

— Зачекай! – крикнув Назар.

— Я маю допомогти їй, зʼясуй що сталося.

Назар приблизився до місця, де було найбільше скупчення жінок. В повітрі витав мерзенний запах. Він не міг визначити що саме, якась трава та різкий хімічний запах. Він підійшов до столу з наїдками, і почав руками порпатися у тарілках. Між різними канапками він побачив різнокольорові гранули.

— Твою матір! Щуряча отрута, і щось схоже на полин. – сказав він сам до себе. Назар швидко дістав телефон, набрав батька і швидку. На столі, серед недоїдків, лежав конверт. І як його раніше не помітили? Хлопець розгорнув його, а на папірці були виведені акуратним почерком слова: «Щурам – щуряча смерть! На пам’ять, про крадіжку того, що вам не належить».

Він зібгав папірець, та засунув його до своєї кишені. Піднявши погляд, він почав шукати Зоряну. Дівчина переходила від відьми до відьми, прикладаючи руки, з золотим ореолом, до їх грудей та голів. Вона зцілювала їх, при цьому сама заледве стояла. Соломія теж намагалася допомогти, але й сама мабуть була отруєна. Назар підбіг до Зоряни, і підтримуючи її під руки, допомагав переходити до інших постраждалих.

— Ти ледве стоїш. – Назар послав думку.

— Я знаю, та їм треба допомогти. Нас отруїли. 

— Я знайшов записку. Щурам – щуряча смерть. – Назар здогадувався, що це через Мишкову крадіжку. Але чи сказав він Зоряні?

— Мисливці? – Зоряна питально глянула на Назара, той мовчки кивнув. — Але за що?

Після цієї фрази, Назару стало зрозуміло, що Мишко про проникнення всього не розповів.

— Заберемось звідси, і я все розкажу.

І знову проникливий погляд Зоряни, пройняв Назара до кісткового мозку. 

Залишалось все менше постраждалих, як і життєвих сил Зоряни. Вона вже ледве могла йти, і була напівпритомна. Батько й його вовки оточили все навколо, допомагали ослабленим сісти до швидкої, і на ходу обговорювали план помсти. Соломія десь зникла, за неї Назар хвилювався найменше. Коли Зоряна не змогла піднятися з колін, він сильно запанікував:

— Зоре, не відключайся! Ми йдемо геть.

— Але ж я… не закінчила.

— Мені байдуже, тут є кому допомогти, ти вся тремтиш і втрачаєш свідомість.

Він схопив її на руки, і направився до батька.

— Тату, ти на машині? – Федір розгублено дивився на сина.

— Так, ось ключі. Я доберуся з хлопцями.

Назар вдячно кивнув, і стрімголов кинувся до автомобіля, аби забрати звідси Зоряну. Він гадки не мав, що робити в такому випадку, але не схоже, що Зоряна отруєна, вона була виснажена після такого тривалого використання своєї сили. Він підбіг до авта, Зоряна так і не приходила до тями, Назар вклав її на пасажирське сидіння та пристебнув пасок. Вона неподвижно лежала, і тяжко дихала. Хлопець сів за кермо, й повіз її нічним Києвом до квартири. Заносити до готелю було занадто ризиковано, постояльці та працівники можуть казна-як відреагувати на такий інцидент, не вистачило ще й загальної паніки. Доки вони їхали, Назар без упину звертався до дівчини як думками, так і голосом. Зоряна лиш мугикала беззвʼязні слова. Вулиці були тихі, а біля арки, що вела до двору, взагалі стояла непроглядна темінь. Назар завернув до двору, припаркував машину навіть не задумавшись, що подумають сусіди. Коли він обійшов машину та відчинив двері, Зоряна слабо розплющила очі.