LII ЗОРЯНА

Минуло чотири дні, а віз і нині там. З подій був лише арешт Данила, який намагався нажитися на гостях готелю, продаючи їм свої настоянки та Зелена неділя. Від матері, Зоряна дізналася, що у родини мольфарів фінансові проблеми, і Данило погодився на участь лиш під мотивацією спадку. Шкода, бо він подобався Зоряні, і якби не ця прикрість, вона б щиро допомогла йому. Але не після такого. Звісно, Зоряна сама не була принцесою, що харчується веселкою, і мала такі дурні звички як паління та не регулярне вживання алкоголю, але це свідомий вибір. А от колеса це вже слизька доріжка, бо твої мізки плавляться так швидко і потужно, що зібрати їх може лише наступна доза. І так до повного ауту. 

З Назаром вони не говорили, бо просто не бачилися, рішучість того вечору вивіялась і Зоряна його уникала. Тепер почуття сорому з’їдало обох. Дівчина хотіла вибачитись, але слів підібрати не могла. Та й Назар, здавалося, ховався від неї, бо ж надокучливого охоронця замінили, і тепер за Зоряною ходив новий – Олекса. Після охорони Стефана, компанія Зоряни була йому понадміру приємна. Діло йшло до Трійці, Зелена неділя славилася своїми гуляннями на Лисій гори. Збір трав, які були найбільш цілющими саме в цей період; пісні та танці, що були поєднані з природою, світом Духів і стихіями; проведення ритуалів на щедрий рік. Для відьом свято мало свої сенси, звісно вони перегукувалися з баченням людей, та свої домівки клечанням, відьми не прикрашали. Ще цей тиждень називався Русальним, бо ж під русалками мались на увазі духи пращурів, які увесь тиждень навідувалися до своїх нащадків. Не дивно, що Соломія та Зоряна так вдало налагоджували контакт з пращурками. Час для цього був просто ідеальний.

Зоряна не була на такому святі з того моменту, як втекла з Києва. Вона сумувала за атмосферою та енергією, що панувала навколо. Соломія метушилась всі ці дні, вона як Верховна, мала багато обов’язків. Зоряна не особливо хотіла втручатися, щоб зайвий раз не привертати увагу шабашу до себе, бо ж плітки ходили різні. І те, що саме в Зоряні погибель відьомського світу; і що вона не гідна стати наступною Верховною; а ще, й таке, що вона зовсім не Соломіїна донька, а почвара–підкидьок. Уваги вона не звертала, але псувати загальні настрої не хотілося. Все, що стосувалося допомоги за межами поля зору шабашу, Зоряна взяла на себе. Вона замовила шикарні наїдки та випивку для поминального та святковго столів, домовилася з мерією про проведення закритого фестивалю “Зелені святки 2021” на Лисій горі, аби уникнути проблем з роззявами та поліцією, а також потурбувалася про сувеніри для всіх гостей: мішечки для збору трав, рідкісний сорт гематиту* для талісманів, та кілька гілочок Пало Санто** з особистих запасів.

Ще однією приємністю, мав стати шопінг із Соломією. Вони збиралися обрати собі по новій сукні для такого свята. Традиційно, Верховна вбиралася у червоне, на знак демонстрації сили; усі відьми, які мали чоловіків чи дітей – у зелене, символ родючості та продовження роду; а молоді відьмочки – у біле, та прикрашали голови вінками, вони символізували чистоту та незайманість. Якщо з Соломією все було зрозуміло, то Зоряна знітилася від того, що має виступати зразком благопристойності, коли вона п’ятсот років тинялася світом у пошуку кохання, а натрапляла виключно на коханців.

— Чому я не можу прийти в якомусь чорному? Мене тупо засміють, як головну незайманку. – обурювалась Зоряна в машині.

— Бо ми маємо шанувати традиції. Достатньо вже наших нововведень, це всього один вечір. – Соломія крутила кермо, та заспокоювала доньку.

— Я не знаю, що я маю вдягнути, щоб хоч на півкроку підступитись до цнотливості.

— То зараз ми підберемо, Юля вже нас чекає.

Зоряна з матір’ю підїхали до ЦУМу, і певний час кружляли в пошуках паркувального місця. Соломія вправно крутила кермо, тож їм вдалося гарно втиснутися і не витрачати дорогоцінний час. Біля головного входу їх вже чекала стилістка. Настрій у неї був значно кращий, ніж в останню зустріч. Певно рана від Назарового відвороту-повороту затяглася, і вона знову була налаштована на роботу, а не на самоаналіз. Соломія коротко розповіла, що вони очікують отримати після шопінгу. Юля завзято кивнула і повела їх до першого бутика. На матір сідало все, що пропонувала Юля. Але Соломія зупинилася на приталеній червоній сукні з легкої тканини, що хвилями розліталась від поясу й до низу. На плечах закріплена легка накидка, що додавала образу величності. А от із Зоряною було складніше. Всі варіанти дівчина відкидала, бо ж вони були або занадто закриті, або занадто відверті. Соломія вже не витерпіла, і вийшла на перекур, пообіцявши доньці замотати її в біле готельне простирадло, якщо вона не визначиться. Юля мабуть відчула шпильку у свій бік, і вирішила запропонувати не класичну сукню.

— Зоряно, а якщо спробувати легку атласну сукню, по типу нічної сорочки, а до неї підібрати напівпрозору шифонову накидку чи верхню сукню? – Юля готувалася до твердого «ні».

— Як у давні часи? Можемо спробувати.

Вони повернулися до одного з перших магазинів, де Юля бачила таку шовкову білу сукню, на тонких бретелях. Зоряна вдягла її в примірочній, та до Юлі виходити не стала, бо попри личину можна було розгледіти приховані рубці та вени. Вона крутилася перед дзеркалом і любувалася собою. Вона обережно провела руками по талії, ведучи руки до грудей вздовж стрункого стану. В голові гайнула думка «чи сподобалося би Назару?», та вона швидко відігнала її. Кому ж сподобається таке понівечене тіло та ядовитий язик?

— Сукню беремо, ходімо шукати верх.

— Ти не вийдеш? – прокашлялась Юля.

— Без верху – ні. Я ж символ цнотливості.

Вона вдягла назад свої джинси та лонгслів і попрямувала до каси. З верхньою частиною Юля теж не барилася, швидко знайшовши потрібний бутик, вона повела Зоряну до манекена, на якому висіла тоненька біла сукня, приталена з рукавами ліхтариками, розшитим золотом поділом та золотим паском. Вона була без горла, з делікатним V-подібним вирізом, який сягав краю нижньої сукні. Зоряна приміряла свій образ і затамувала подих, це було прекрасно. Образ передавав її натуру, тонка і ранима душа, прихована за ширмою сарказму та грубощів, а золота вишивка – символ її сили, яка розливалася теплим золотим сяйвом. Зоряна вийшла з примірочної, Юля зачаровано дивилася: