LI ЗОРЯНА

Дівчина була в цілковитому роздраї. Занадто багато емоцій вирувало в середині, а неприборкані потоки нової сили, робили Зоряну вибухонебезпечною. Після розмови з Мишком, вона швидко і непомітно залишила готель. Мишко не брехав, вона відчувала його дихання та пульс, це було радше здивування. Тож їх теорія з Назаром, розпалася на друзки. Навіть не ясно, чиїм засланцем бути гірше? Біса чи Дарини? Знайти книгу й досі лишалося важливою задачею, з нею, у рукаві Зоряни, буде гарненький туз. Тоді Біс радо піде на її умови. І хоч віддавати йому трон вона не збиралася, та шантаж справа делікатна, і краще мати зайвий важіль впливу. Нахіба книга потрібна Дарині? Просто через помсту, чи вона в своєму мисливському кодлі теж мала види? Це ж треба було так зненавидіти Зоряну, щоб влізти у саму гівняну організацію світу почвар?

Мисливців на відьом не любив ніхто. Нехай ще кілька століть тому, коли вони чинили геть мерзотні справи, проте зараз, відьми сиділи тихіше води, і працювали чисто. Деякі навіть ФОПи відкривали, і платили податки за свої привороти, видіння та пристріти. Решта ж вели свої справи, і лиш за крайньої необхідності, додавали дрібку магії. Але, мисливці клали на це товстий і довгий чоловічий статевий орган, та при кожній нагоді ловили, знущалися, карали, а у кінці – спалювали, наче люди все ще жили у середньовіччі і наша релігійна свідомість брала верх над мозком. Відьму – спалити, на тому й все. Бо ж так Боже писання говорило, але нікого не хвилювало, що відьми так само його шанують. Хтось вірував у Язичницький пантеон, хтось належав до атеїстів і силу черпав від світил та природи, хтось (як Зоряна з Соломією) притримувався політеїзму, та звертався до конкретних Богів усіх часів та народів. Якщо це вартує спалення, то тоді й всі мисливці заслуговували на таку участь, за свої фанатичні та радикальні погляди.

Коли Дарина мала зуб на Зоряну, то чого ж досі не поквиталася? Чи слабувато промили мізки, і на вбивство не вистачає духу? Зоряна вирішила обов’язково запитає це при зустрічі. Зустріч. Мишко говорив, що Біс обіцяв йому зустріч з матір’ю у замін на Зорянин провал. А це ідея. Дівчина, занурена у роздуми, добрела до квартири і тинялася кабінетом. Начерк плану висмикнув її з глибин мізків, та почав вимагати нікотину, для пришвидшення розумової діяльності. Зоряна вийшла на балкон, та закурила. Обережно глянувши вниз, помітила Назара. Його тут не вистачало. Останню добу їх спілкування зводилося до безбожного флірту, який геть зовсім не притаманний друзям. Скоріше, сексуально–незадоволеним підліткам, які тільки оволодівають тонкощами справи. Тому впускати його у свій простір вона не хотіла. Звісно, їй було приємно відчувати потік флюїдів у свій бік, але це попахувало мазохізмом з Назарового боку. Їх стосунки різко набули пристрасті саме в той момент, коли вона тупо спалила його. А потім воскресила. Як це може не лякати? Та навіть, якщо відкинути цю дивину, Зоряна не могла так легко кинутися у вир емоцій разом з ним, бо при кожній зустрічі у її очах й досі поставала та картина. Бездиханне, обпечене тіло, яке вона пригортала до себе з усіх сил. Аби в Зоряни не вистачило духу його воскресити, вона б мабуть вбила й себе. Так, такі думки промайнули кілька разів. Але який сенс їх розвивати, коли все обійшлося? Ну, майже обійшлося. Поки Зоряна ховалася на балконі, Назар зник з двору. В двері подзвонили.

— Трясця, чому ти саме зараз вирішив зайти. – пробубніла вона під носа. 

Підійшовши до дверей, вона вже відчувала його запах. Ця нова сила досить потужно прокачала її органи відчуттів, що ніс уловлював запах навіть через броньовані двері з додатковими чарами.

— Назаре, я не в настрої. – мовила вона крізь зачинені двері.

— Це той козел щось зробив? Я обіцяв його прибити, якщо він тебе скривдить.

— Дуже лицарський вчинок, проте я сама в змозі скрутити йому в’язи. Просто я маю подумати? – у Зоряни складалося враження, що Назара не спровадити.

— Про що подумати?

— Про майбутнє, про ризики… про нас. – остання фраза вирвалася ледь чутно, та не для вовчих вух.

— А що з нами? Тобі не сподобалося, що я тебе обійняв? Більше не повториться. Впусти мене. – він майже скавчав.

— В тому й проблема, що сподобалося… – вона присіла біля дверей, і в голові знову виринув спогад, про міцну долоню на талії, яка нервово описувала кола, доки Зоряна торкалася м’язистих грудей і робила йому боляче. 

— Тоді я не розумію, – голос йшов нижче, наче Назар теж сів на підлогу, — у чому проблема? Трясця, ми ж дорослі люди, а це були лиш цнотливі обійми. – тепер вона чула його думки.

— Якщо це були цнотливі обійми, чому ж тоді твій член стояв як солдат, по стійці смирно? 

Назар засміявся вголос по той бік дверей. Зоряна теж посміхнулася. Ці посиденьки набирали цікавого обороту, спілкування подумки вносило пікантні нотки, адже ніхто інший не міг почути цих балачок.

— Тисяча вибачень, за невірне формулювання, якщо ти помітила мою реакцію, то обійми були багатообіцяючими. – дівчина не могла зрозуміти, чому дурнувата посмішка не сходила з обличчя.

— Зоре, – тільки він так називав дівчину, — ти мені подобаєшся. Завжди подобалась. Коли ти була з Лесиком, я злився. І коли наклали прокляття я втік, бо мені було соромно за те, що я зловтішався… – він не закінчив свою думку, бо Зоряна його перебила.

— Замовкни. Не говори далі. Просто залиш мене…

Зоряна почала схлипувати, адже щойно отримала знатного ляпаса. От через що він уникав дівчину пʼятсот років, через свою дурість. А Зоряна вже розмріялась, що цей звʼязок щось значить. Довбаний Назар, тоді звалив і ігнорував її, а тепер вирішив підібгати хвостик і спробувати другий раз? Такий, як і всі. Мовчазні сльози котилися по щоках, день видався занадто тяжким. Інформації було надміру сприйняття, часу ставало все менше, а запитань – більше. Зоряна не могла зараз думати, з якого боку почати. Аби хоч хтось прийшов на допомогу, а не тільки псував настрій і заганяв у ступор. Назар нікуди не йшов, а лиш важко дихав за дверима, його думки крутилися навколо «ідіот, козел, зрадник», досить вдалий набір, Зоряна подумки додала йому «боягуз». Він прийняв це без протесту, та навіть повне мовчання з її боку не змусило Назара піти геть.