L МИХАЙЛО

Це був успіх, попри всі глузування Годзили, він урвав хоч щось з того сховку. Грошей там не виявилося, проте цікавість його розпирала, якщо сейф і ключ мали однаковий різьблений герб, то ж не старі листи в ньому зберігали? Книжка була достобіса старою на вигляд, у пильнику лежало кілька коштовних годинників, а блокнот – то мамин записник, який вона вела останні роки свого життя. Якщо книга і годинники були для вигоди, то блокнот – сентиментальна хрінь, яка вирвалася назовні у момент суму за матір’ю. 

Коли він зачинився у номері, то просто впав на ліжко і заснув. Ніч була дуже довгою. Спочатку він думав до кого краще йти, до Чорта, і говорити що його розкусили? Чи краще до Зоряни, і погратися в подвійного агента? З побаченого, Мишко зробив висновки, що вона теж досить сильна чародійка і знайти можливість поговорити з померлою людиною вона зможе. Чи взагалі йти до Стефана, аби дізнатися що він хоче після вечірньої розмови. Поки думав, згадав герб і почав у голові гортати де ж бачив того ключа. Коли згадав, викликав таксі і чкурнув на квартиру. Перерив увесь кабінет, доки знайшов куди склав увесь мотлох з перепою. На мить, йому здалося, що речі були розкладені не так і хтось ще нишпорив крім нього. Хоча він був нетверезий, можливо й сам навів безлад, а до ладу не довів. Відмички він мав від Лянки, коли вона готувала його до зливу противників, навчила і дверні замки розкривати. Тож взявши ключ він помчав назад до готелю. Ще півночі він чатував у Назара на поверсі, аби вловити його з самого рання. Коли очі почали злипатися, він бігцем рвонув до ресторану, вхопив еспресо та булочку і жував на проході, аби бачити вихід. Після чотирьох булочок, Назар залишив готель, він – за ним. Годзила зайшов у двір через дорогу, і поки Мишко його нагнав, зник у якомусь з під’їздів. Довелося знову чекати, Зорянині сигарети були у нагоді. Він й гадки не мав, що скаже Назару, аби той пристав на його прохання. Звісно він міг попрохати Лянку, але вона б не зробила все так чисто, а на додачу здала б його Бісу. Мишко цілу ніч роздумував над тим, як він вскочив у цю халепу? Чи це просто співпадіння, що він викликав Чорта, чи той спостерігав за ним і чекав слушного моменту, аби затягти його в свої тенета. 

Нарешті вийшов Назар, вираз його обличчя був дурнуватим та дохріна щасливим, аж цікаво, чим він там займався з Зоряною? Вошкатися з тією, хто спалив тебе живцем по обіді, було вище Мишкового розуміння. Він викинув недопалок, і чатував на Годзилу. Вмовляння вдалися, і вони пішли на діло.

Відмички спрацювали, ключ підійшов, але вміст сейфу розчарував. Хоча, Мишко, особливих надій не плекав, у тому сейфі явно не було диво-пігулки, яка відмотає час і не дасть скоїти дурощів, у яких зараз він загруз. Попри сумніви, Назар виконав обіцяне, але не відтанув, бо ж вів себе як повний придурок. Тому увечері і він муситиме все розказати. Краще вже так, ніж подохнути і зникнути безвісти. У готелі відьма на відьмі і перевертнем підганяє, будучи у їх рядах, шанс на виживання зростає. Промову готувати він знову не став, а лиш провалився у глибокий сон, навіть не потурбувавшись про зачинені двері.

Розбудив Мишка наполегливий стукіт у двері, він швидко схопився і став ховати те, що витіг із сейфу. Книжку під матрас, блокнут у рюкзак, а годинники під душову кабіну у ванній. Продерши очі він почовгикав до дверей, за ними стояла Зоряна.

— Я вас бачила, Назар не хоче нічого розповідати, тож я тут. – в руках вона тримала стаканчик з кавою. — Це тобі, аби ти швидше роздуплився і не морочив мені голови.

— І тобі привіт. – він потер очі і взяв каву.

— То до справи, чи я маю тобі вклонитися? Де були і що робили? – відьма ляпнулася на його ліжко, наче була у себе вдома.

— Ходили у бутик до тітки, я мав дещо забрати. Назар радо мені допоміг не попастися.

— І що забирав?

— Мамин записник, вдома від неї мало речей залишилося.

— Як вона померла? – Зоряна не вгамовувалася.

— Серцевий напад. Вночі. Я саме був на курсах у Лондоні. Вона прислала смс, я викликав швидку, батька і тітку. Батько був за містом, тітка відразу поїхала до лікарні. Я прилетів найближчим рейсом, але було пізно. За її заповітом, маму кремували.

— Співчуваю. – тільки й мовила Зоряна, але щирістю від неї не віяло. Вона простяглась на спину, та закинула ногу на ногу, цей рух оголив її щиколотки, якими знову мандрували шрами. Мишко невпевнено потер очі, аби це видіння зникло, та це було марною справою.

— Тепер твоя черга, – сказв Мишко, — правда за правду. Що за прокляття на тобі?

— Яке лайно тобі розповіло? – нервово запитала вона.

— Стефан. Він підслухав нашу розмову вночі, і погрожував мені.

— Ах, Стефан, я не здивована. Мій вітчим ще той козел. – вона розглядала свої пальці. — Гаразд. Мене прокляв Біс, бо я його відшила і не захотіла стати його дружиною. Він зробив з мене виродка і монстра, якого я ховаю під цією прекрасною маскою. Зняти прокляття може тільки купальський поцілунок або моє повернення до Чорта. Разом зі мною, на почвар перетворили все моє селище: Назара, Стефана, Мар’яну і багатьох інших. Так ми живемо уже п’ятсот років.

Мишко нервово ковтнув. Він не очікував на таку правду, та й взагалі, не очікував що можливо жити п’ятсот років. Отже Біс теж був вічною тварюкою, раз чекав так довго. Він просив дістатися до Зоряни, а значить у самого руки були короткі, і Мишко мав бути його надією? Оце так комедія. Тепер була його черга говорити все, як є. Що було досить важко, атже “благодійник” у них був спільний.

— У мене були фінансові проблеми, я бідкався і лаявся, аж раптом виник він, – Мишко замовк, а Зоряна напружилася, — Біс. І запропонував угоду. Спадок батька, взамін на тебе в його лапах.

— Якого хріна? – Зоряна скочила з ліжка, її руки засяяли і Мишко вже прикидав долю Назара на собі.

— Як бачиш, все пішло не так. І угоду ми виправили. Я маю порушити ідилію, не довести зняття прокляття до кінця, а за це отримаю розмову з привидом матері.

— А вліз у це ти через гроші? Ти геть розуму не маєш? – Зоряна не вгамувалася, проте долоні перестали сяяти.