XLVIII ЗОРЯНА

Цілу ніч вона провела у кабінеті матері, зі склянкою віскі та прокляттями, що не забрала у Мишка сигарети. Доки вона згадала, що у квартирі була заначка, то ледь не здуріла від бажання викурити дві підряд.
Зоряна не зняла сукню, лише скинула личину, та стала просто заливати алкоголем події минулого дня. Вона спалила Назара, як клята психопатка, але потім? Вона чула його, вони могли розмовляти подумки. Дівчина ніколи не чула про такі здібності у відьом, це було щось надприродне. Тому аби відволіктися, вона почала шукати інформацію про таке явище. Вона гортала книгу за книгою, доки не знайшла копію щоденнику якоїсь французької зіллєварки. Вона була не повноцінною відьмою, хоч і вважалася родимою. Магії в собі не мала, проте її зілля були найкращими у Франції свого часу. Так от вона говорила про те, що мала подібний зв’язок з одним loup-garou*. Вона лікувала його, гадаючи що він звичайний вовк, якого підстрелили мисливці. Бо ж ніколи вовкулаку вона не бачила. А років за п’ять вона почула голос, хоча нікого навкруги не було. Далі ще слово за словом, і стало ясно, що це був чоловік, який не міг обернутися назад. Тоді вона змайструвала йому оберіг, і вони прожили довго та щасливо. Казочка була чудова. Цей зв’язок вона назвала “le murmure d'une âme sœur”**, звучало неймовірно поетично. Але як це могло виникнути між нею та Назаром? І чому саме в той момент, коли події вибивали з колії щоденно. Зоряна кожної миті налаштовувала себе на те, що якесь там кохання її не врятує, і розраховувати вона може лише на саму себе. А навіть якщо цей зв’язок і значить щось таке, що вона собі придумала, чи пристане на таку версію Назар? Зоряна миттю уявила, як він розсміється її в обличчя, коли почує всі ці французькі марення божевільної.
Зоряна відклала цю книгу, та пішла до столу, там майже місяць лежав лист від Катерини, з рецептом безсмертя. Цікаво, чи Соломія вловила запах сумніву, який линув від Зоряни? Дівчина не була певна кому дати другу дозу. І чому взагалі треба обирати? Всі питання тисли на Зоряну, дихання забивалося, а мізки кипіли. За вікном проблискував світанок, ніч минула непомітно за оповідками французькою про ідеальні пари. Легені щипало від надмірної кількості сигарет, які були скурені цієї ночі, тому дівчина направилася до своєї спальні. Вона розстібнула свою сукню, та обережно стягувала її з себе, при цьому очі зиркали у вікно, яке виходило прямісінько на вивіску “Лиса Гора”. В світанкових променях, готель здавався не таким похмурим. Перші промені сонця відбивалися у вікнах номерів, а всі входи були як на долоні. Вона застигла перед вікном, стоячи в самій лише білизні, коли повз головний вхід пронеслася машина Соломії. Де її лиха година цілу ніч носила?

Зоряна впала на ліжко і втупилася в телефон. Вже майже два тижні вона не спілкувалася з другом. Їй не хотілося нав’язуватися, а той мабуть був зайнятим. Сон все рівно не йшов, а поруч з “Вовчим Серцем” миготів зелений кружечок, що той у мережі.

“Вічна Наречена”: ти чому не спиш?

“Вовче Серце”: працюю, а ти?

“В. Н.”: зачиталася, а тепер гадаю, чи варто взагалі лягати?

“В. С.”: варто робити те, що хочеться. тобі зараз хочеться спати?

“В. Н.”: ні…

“В. С.”: тоді забий болт

“В. С.”: а що тобі хочеться?

“В. Н.”: знайти відповіді на всі питання і з'їсти Тірамісу

“В. С.”: з чимось одним можу допомогти, обирай

“В. Н.”: як гадаєш, між посторонніми людьми може виникнути зв'язок, який доведе їх до кохання?

“В. С.”: думав ти адресу для доставки скинеш…

“В. С.”: ХА-ХА, жартую

“В. С.”: наскільки посторонніми? думаю все можливо рівно настільки, наскільки ти сама сприймаєш ситуацію

“В. Н.”: до сьогодні я взагалі подібного не допускала. гадала “сердечні пари” можливі лише в любовних романах 

“В. С.”: з чого раптом, пара відразу сердечна?

“В. Н.”: а як інакше? в моєму розумінні, ця ниточка виникає для поєднання двох половинок

“В. С.”: не так ти й проти романів, я подивлюся

“В. Н.”: я ніколи не була проти. просто якось не складалося, я й закрила цю тему для себе. достобіса боляче

“В. С.”: тобі колись зашивали розірвану брюшину без наркозу? ось це боляче

“В. Н.”: ти зараз обезцінив мої почуття

“В. С.”: ні. зараз я показав наскільки все відносно. трагедія досягає того масштабу, який ти запрограмуєш. якби всі вічно страждали від розбитих сердець, людство б вже вимерло

“В. Н.”: пропонуєш дати шанс?

“В. С.”: не бійся розбитого серця. бійся того дня, коли його защемить від несамовитого кохання

“В. Н.”: цього я й боюся. почекаю якогось знаку

“В. С.”: а якщо чекати доведеться довго?

“В. Н.”: я маю багато часу. 

“В. Н.”: питання 2. кому б ти дав пігулку вічного життя: матері чи коханій?

“В. С.”: а у мене є пігулка?

“В. С.”: пофіг

“В. С.”: коханій

“В. Н.”: отак без роздумів? а якщо далі ви будете не разом?

“В. С.”: ну то нехай шукає іншого безсмертного. а без жартів, я ж тут і зараз кохаю, тому все віддам. мама всіляко свій вік прожила, я їй нічого не винен, а лише щиро вдячний, за подароване життя. розбите серце краще за мертве.

“В. Н.”: як у тебе виходить так просто обирати?

“В. С.”: довго не думаю. чим довше думаєш, тим сильніше заганяєшся

“В. С.”: спати не надумала? бо я не проти дрімонути

“В. Н.”: гарних сновидінь

Важко було сказати, чи стало все, в Зоряниній душі, на свої місця. Проте ці відповіді мали сенс. Її ніхто не змусить прожити життя з Назаром, якщо вона того не хотітиме. Сказали б їй дванадцятирічній про те, що Назар її обранець, то Зоряна мабуть тиждень не спала б, фантазуючи про їх спільне майбутнє. Вона була в нього закохана, колись, але жоден з них першого кроку не зробив. І тоді у вісімнадцять, Зоряна прийняла залицяння Лесика, юнака з сусіднього села. Та було це нещиро, раз вона не відрізнила Чорта від коханого, що дозволила йому переступити поріг, і дім перестав бути під захистом. Після Лесика, її серце розбивали незчисленну кількість разів, і кожного разу вона давала шанс. Останнім був Ігор, після нього Зоряна не прочиняла свою душу. Але Назар, йому не потрібно було знати, який багаж вона несе у собі, він підколював і дратував її, веселив і підбадьорював без причини. Йому була бридка Зорянина личина, і коли він побачив її справжнє обличчя, то не відсахнувся, а лиш зачаровано дивився. Хоча так міг чинити й друг. У діях Назара вона не знайшла знаку, тож буде чекати. З цим вирішено. А щодо вічного життя, у Зоряни маякнула думка написати цій Катерині, і поцікавитися чи можливо знайти ще шавлії? Ну не могло на могилі бабці бути так мало трави, однозначно тут був якийсь підступ. Та й Соломія не здивувалась, коли вона не відповіла нічого на цей подарунок.