XLVII СОЛОМІЯ

Ніч була прохолодною і безхмарною; ніч коли весна зміниться на літо. Чудовий час для того, аби викликати духів предків. Це було необхідно, щоб Соломія могла спокійно втілити свій план. Вона мусила їх попередити, і її совість буде чистою. Для виклику духів потрібно було рушити в Конотоп, де кілька останніх століть було поселення Чорноротих. Разом з тим, Соломія мала наскубти ще шавлії з могили матері, цю рослину саджали обовʼязково, адже у багатьох зіллях використовували шавлію саме з могил предків. Соломія навмисно просила Катерину вислати лише на дві порції, аби глянути на реакцію доньки. Зоряна сумнівалася, тоді хто на її думку мав отримати другу порцію? 

Вони підіймалися на пагорб, сьогодні Соломія вирішила не кататися іншими горами, а їхати відразу на головну. Їй було байдуже, що тут можуть бути роззяви, вони надовго не затримаються. Стефан мовчки йшов за нею, оглядаючись у різні сторони. Його мабуть бентежило те, що Соломія була у джинсах, легкій куртці та кросівках, а він чалапав у накрохмаленій сорочці та туфлях. Діставшись до вершечка, Соломія зупинилася, аби відхекатися. Куріння не несло нічого доброго, проте без сигарет вона не уявляла свого життя. Озирнувшись вліво та вправо, вона протягла руки Стефану:

— Дввай швидше, доки нікого немає.

— Що ми робимо? – Стефан напружився.

Ніч була прохолодною і безхмарною; ніч коли весна зміниться на літо. Чудовий час для того, аби викликати духів предків. Це було необхідно, щоб Соломія могла спокійно втілити свій план. Вона мусила їх попередити, і її совість буде чистою. Для виклику духів потрібно було рушити в Конотоп, де кілька останніх століть було поселення Чорноротих. Разом з тим, Соломія мала наскубти ще шавлії з могили матері, цю рослину саджали обовʼязково, адже у багатьох зіллях використовували шавлію саме з могил предків. Соломія навмисно просила Катерину вислати лише на дві порції, аби глянути на реакцію доньки. Зоряна сумнівалася, тоді хто на її думку мав отримати другу порцію? 

Вони підіймалися на пагорб, сьогодні Соломія вирішила не кататися іншими горами, а їхати відразу на головну. Їй було байдуже, що тут можуть бути роззяви, вони надовго не затримаються. Стефан мовчки йшов за нею, оглядаючись у різні сторони. Його мабуть бентежило те, що Соломія була у джинсах, легкій куртці та кросівках, а він чалапав у накрохмаленій сорочці та туфлях. Діставшись до вершечка, Соломія зупинилася, аби відхекатися. Куріння не несло нічого доброго, проте без сигарет вона не уявляла свого життя. Озирнувшись вліво та вправо, вона протягла руки Стефану:

— Дввай швидше, доки нікого немає.

— Що ми робимо? – Стефан напружився.

— Летимо в Конотоп. Ти думав я жартую?

— А що, ні?

— Ти за пʼять віків так і не розібрався в тонкощах моєї справи?

Соломія схопила його за руки, і навколо них почав загусати чорний туман. Жінка зосередилася та закрила очі, переміщати одразу двох було досить складно. Особливо коли напарний такий булай. Цього закляття, Соломія навчилась нещодавно. Дуже зайнятну книгу їй передали з Німеччини, вважай свіжак, видана у 2002, але тираж у продаж не пустили. Саме у цій книзі вона знайшла кілька розділів, про переміщення у просторі. За замовчуванням, такою здібністю володіли майже всі чорти. Чим же відьми були гірші? Соломію потішило те, що крім зосередження не потрібно ніяких додаткових приколів. Просто концентруєшся на тому місці, де хочеш бути, і уявляєш як тебе туди переміщає. Соломія ідеально матеріазувала свою силу, тож чорний дим повільно розсіював дві статури, що височіли на горі. За мить від них лишилася лише автівка під горою, а Соломія та Стефан неслися крізь простір. Коли вона переносилася сама, було значно легше. Несучи Стефана, вона відчувала шалений тиск на череп та трем кінцівок, це заважало тримати фокус, але вона старалась. Кілька митей вони бовталися у чорному тумані, який немов розривав їх на шматки, доки ніс. Відьма не могла зробити свої рухи плавнішими, експериментальне заклинання виявилося міцним. Коли Соломія відчула, що наближається приземлення, вона з усіх сил вчепилася у Стефана, аби вціліти при падінні. Вони каменем гепнулися на околицях старого кладовища, добре що могил не осквернили. Не вистачало ще прокляття від невідомих духів. Вони швидко зібгалися на ноги, струсили бруд та стали оглядатися навкруги, Стефан просто так, а Соломія шукала напрям до знайомих захоронень.

— Коли ми тут, то може скажеш нахіба я тут? – знову завівся Стефан.

— Я збираюся увійти в світ духів, мені треба якір, що триматиме серед живих. Ти з якорем в одній ваговій категорії, тому думала я не довго. 

— Красно дякую за комплімент. – виплюнув той. — А Зоряна не могла?

— Вона б мене відмовляла, а ти в плані сліпої згоди, підходиш ідеально. – настрій після польоту покращився.

— Слухай, жінко, аби твій настрій став таким бойовим, тебе всього лиш треба вивезти на цвинтар у Конотоп? – Стефан не відставав.

— Ха-ха, мій настрій бойовий, бо при переміщенні тебе не розірвало на шматки, і мені не довелося збирати твої шматовані причандали. А тепер припни язика, ми прийшли. – вона вказала на склеп.

Стіни були з міцного каменю, нові та чисті. Кілька років тому, Соломія вислала Катерині коштів, аби та відновила та зміцнила усипальню, де спочивав прах її праматерів до сьомого коліна. Найстаріша тут була Устина, донька Морани, що й облюбувала Конотоп, як новий відьомський куточок. Плити були міцні, у середину не влізти, та цього й не потребувалося. У процесі зведення подібних склепінь, були передбачені певні дрібнички. Наприклад, вазон з шавлією з зовнішнього боку, висів не у центрі чи рівно збоку, він був розміщений відповідно до місцини, де стояла урна з прахом. А у стіні біля дверей, був розміщений маленький вівтар з лампадкою та грудками землі із внутрішньої частини усипальні. Коштувало це задоволення, наче цілий поверх нового готелю, проте Соломія мала повагу до матері, хоч та й була жорстокою з нею. Можливо у неї був прихований мотив, і вона знала, що прийде час, коли знадобиться допомога духів, а вона вже з подарунком.