XLVI СТЕФАН

Він підслуховував розмови з дуже давніх часів, тому сьогоднішня перепалка Зоряни з Михайлом здалася йому дитячим лементом. Хоч Назар і слідкував за цим хлопом, та він не бачив суті. Цей малий, як і Стефан, шукав найкращий варіант для себе, і заради цього плазував перед владним покровителем. У Стефана це завжди була Соломія. Не дивлячись на успіх останніх років, саме вона допомогла йому не зламатися давним-давно. А от Мишкова ситуація була мабуть гірша.

— Як гадаєш, котра зі сторін виграє? – запитав Стефан у хлопця.

— Точно не моя особиста. – Мишко затягнувся. — Я уклав програшну угоду. Був засліплений від злості, і погодився.

— Можеш не викручуватися, гадаєш я не знаю, з ким ти в ресторані зустрічаєшся?

Гримаса здивування осіла на обличчі Мишка.

— Вам Назар доповів? – насмілився запитати хлопець.

— Він не мій підлеглий. Та й думаю, Назар не найгірше, чого тобі треба боятися. — Стефан засунув руки до кишень. — Навколо тебе, значно більше істот, які навіюють жаху.

— Ви наприклад? – Мишко хмикнув, роблячи нову затяжку.

— Хах, наприклад я. – Стефан щиро розсміявся. 

Стефан знав, що Мишко водився з Бісовою підстилкою – Лянкою. Саме це підкинуло йому думку, що Михайло вклав з ним угоду, але знаючи гівняну чортову вдачу, угода ця була вигідна тільки одному з них. Мишко став жертвою обставин, як і Стефан. Багато років тому, Стефан найменше всього хотів жити в одному селі з відьмами. Федір був старостою, і щиро радів цілителькам у їх місцевості. Натомість Стефан, його заступник, усіма силами хотів вижити з своїх земель гулящу вагітну відьму. Поки не побачив Соломію, і його не осяяло дивне відчуття. Він одночасно любив і ненавидів; ноги вели до неї, а мізки волали тікати геть. Коли народилася Зоряна, Соломія розкрилася з іншого боку. Вона була турботливою мамою та чуйною жінкою. Тоді Стефан і розчинився у ній. А коли настали тяжкі часи під прокляттям – вона відповіла взаємністю. Тож Стефан на своїй шкурі знав, яким пекельним лайном наповнений Біс. Не те, щоб він хотів захистити Мишка, ні. Стефан хвилювався, аби хлопець своїми діями не завадив ходу подій, які мали статися. Він був впевнений, що Зоряна точно не кине напризволяще своїх людей.

— Маленька підказка, у вирішенні дилеми. – Стефан підійшов впритул до Мишка. — Саме твій покровитель посприяв становищу, в якому опинилася Зоряна. Вона не зламалася, а рогата сволота вибльовує останні потуги, однією з яких, є ти. Тож знаючи крутий норов Зоряни, раджу добре подумати, з якими словами і до кого ти підеш.

Стефан пішов до готелю не давши останнього слова хлопцю, він мав на меті настрахати його, аби він переметнувся на бік Зоряни. Хлопець був зломлений і безпорадний, ідеальний кандидат для маніпуляції, на що й розрахований Бісів план. Але щось сталося, щось змусило малого збадьоритися. За увесь місяць, що він був у готелі, жодного разу Стефан не бачив, аби Мишко кусався. Він був як миша, нишпорив скрізь і зайвий раз не пікав. А сьогодні, налетів на Зоряну, наче має девʼять життів. Досить відважний хлопець. Чугайстер прогортав повідомлення, доки підіймався у ліфті. Майже всі смс від Соломії, ігнорувати не вийде, бо ж він тільки-но вимолив собі безперешкодне переміщення. Лісун і два песоголовці більше не складали компанію у коробці з вікном та ванною, тому Стефан почав активно вливатися в справи. Відьма писала, що сумує за його гарячою плоттю та поцілунками; що сьогоднішні події змусили її перенервувати; що зв’язок Зоряни з Назаром її дратує; а на сам кінець, що чекатиме його в машині на парковці о 23:15. Стефан зиркнув на годинник: 22:50, чудово, у нього була запланована ще одна важлива зустріч. 

Стефан відчинив свій номер, скрізь була темнота, окрім нічників біля ліжка, а у кутку біля вікна стояв силует. Його контури здавалися розмитими, від тьмяного освітлення у кімнаті. Та Стефану було нічого боятися, адже віг знав точно, кому належить ця тінь. Він мовчки підійшов до шафи, аби замінити сорочку на свіжу, силует не рухався. Чугайстер заговорив першим:

— Передай нашому інформатору, що він виявився правий. – Стефан розстебнув запонки та кілька верхнів гудзиків. — Хлопчина геть нашуганий, і може наламати дрів.

Силует озвався, голос його був молодим та мʼяким. Жодного зайвого руху чи шерхоту, цей чоловік був схожим на тінь. І лиш дзвінкий голос порушував тишу кімнати:

— Ну ти ж не чекав, чогось іншого від мене? Моя сіть шпигунів працює доладно.

— Але як ти вийшов на цю, гхм, особу? – Стефан надягав чисту сорочку.

— Це вже моя компетенція, не твоя. І до того ж, маю інформацію, що саме цей хлопчина причетний до нещасних випадків. Не перевертень, тому треба новий план, як його відкараскатись.

— Я подумаю про це. Завтра. – чоловік освіжив своє вбрання, прощально кивнув тіні і вийшов геть з номеру.

Стефан знову пішов до ліфту, натиснув кнопку що веде до парковки, і плавно покотився до низу, на чергову зустріч з Соломією. Він був втомлений та роздратований, і його тіло зовсім не хотіло нового злягання. Не встиг він вийти з темниці, в яку його заперла Соломія, як невідкладні справи полилися рікою. За день він двічі заряджав телефон, і мало не перехилив чарку, від тої кількості зустрічей, яку він провів. На парковці було геть тихо, Боян дивився телевізор, а вглиб приміщення чулося тихе ревіння мотору. Соломія сиділа за кермом, палила та чекала. Стефан перевірив годинник, він вчасно, тоді чому Соломія така роздратована? Він сів на пасажирське сидіння, та плавно повернув голову до відьми:

— Що з тобою? Ти чорніша грозової хмари. – компліментом і не пахло.

— Думаю, що робити. – вона струснула попіл у вікно. — Ти в курсі, що як тільки Зоряна завагітніє, то я мушу готуватися до передачі своєї сили?

— Під передачею ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі труну. Буквально. – Соломія була задумливою. І мабуть теж не думала про секс, що неабияк потішило Стефана.

— Хто придумав цю хрінотінь? І звідки ти взяла, що Зоряна взагалі буде вагітною?