XLII НАЗАР

З самого початку побачення, він був неймовірно розлючений. Зоряна ігнорувала його сигнали, ще й поперлася в той клятий магазин. Він не спускав з Михайла очей, і навіть підслухав дрібку його розмови з новою власницею бутику – його тіткою. Зоряна у цей час намагалася розговорити його сестру. Всю родину Мишка, Назар розкопав цієї ночі. Коли Зоряна повідомила, що нарешті йде з ним на побачення, і відмовилася від усіх протестів вовка, він цілу ніч копався в інтернеті, закидав на розпізнання облич майже всю його родину, шерстив бази даних та камер, і його розкопки були глобальні. Ще, він перестав відкладати перегляд камер готелю, і засік регулярні зустрічі Мишка з якоюсь рудою профурою, що не соромилася шпехнутися з ним, серед білого дня. Для чого ж ще, двом людям різної статі замикатися в чоловічій вбиральні на двадцять хвилин? Це було колосальне лайно, а Зоряна так і норовила ляпнутися в нього з усього розбігу. Де Соломія викопала цього Михайла? Вона мабуть зовсім не розуміла, що випадковості не випадкові. Він міг зруйнувати все навколо, і Назар знову б не встиг. Не врятував Зоряну, як обіцяв. Звісно, дівчина ставала сильнішою кожного дня, і незабаром зможе й сама постояти за себе, а може й за Назара.

Коли зйомку було закінчено, а до вечері часу лишалося всього-нічого, Назар зрозумів, що до квартири йти не з руки. Він відійшов в сторону, і чекав, доки Зоряна лишиться сама. Вони зустрілися поглядами, одними лише очима, Назар блимнув в бік ліфта. Без жодного слова, молоді люди, рушили в одному напрямку. Тілоохоронець і його клієнтка, нічого особливого. Не встигли двері зачинитися, щоб залишити їх поза зоною досяжності, як Зоряна скрикнула:

— Він син Ігора! Трясця твоїй матері, це його син!

— Як ти зрозуміла? Я цілу ніч копався, а ти сходила в магазин і все вияснила?

— Дарина Ігнатенко – моя колишня подружка, яку я всунула Ігорю. – схвильованість в очах згасла. — А ще, перед смертю, Ігор згадав за сина.

Вона засмутилася, коли на неї нахлинули спогади, вираз обличчя сповнився болем. Дарма вона називала себе монстром, адже монстр ніколи б не став шкодувати про скоєне. Звісно, вона колись любила цього чоловіка, але буда зрада і скільки води спливло. Аж тут намалювався його син, хрін зітреш. І то таке, Назар мав новини цікавіші, за Зорянині. Просто тепер треба підібрати час. Зоряна трохи прояснішала. 

— Я ніколи в тебе не була.

— Багато не втратила. Звичайнісінький номер.

Двері ліфта відкрилися, і вони ковзнули в тишу службового поверху. Тут жили співробітники та почвари з їх колишніх земель, які потребували дому. Тому зіткнувшись з кимось із них, пліток навколо Назара та Зоряни буде, не обібратися. Не гаючи часу, вони ринулися до його номера. Нікого на шляху не було, оце так пощастило. В такий час тут бувало живенько. Перезмінка й таке інше. Доки Назар перевіряв вхідні та суміжні двері, Зоряна стрибнула на його ліжко і розпласталася.

— Чому все так складно? – раптом видала вона.

— Що саме ти маєш на увазі?

— Ну чому Біс не міг просто попросити відкрити йому ворота? Чому мама не казала правди, коли її дізнавалася? Чому я сама не можу обирати, з ким мені зустрічатися? – вона замовкла.

— А ти б хотіла з кимось зустрічатися? Ти ж наче сама себе хотіла врятувати? – Назар дружньо хмикнув.

— А коли, як не зараз? Якщо я сама себе врятую, далі закрутяться решта гвинтиків, і мені мабуть буде більше не до запаморочливого кохання.

Вона розмірковувала як справжня дівчинка, Назару щиро хотілося уберегти її від цього жахливого життя, яке чекає на неї попереду. Якщо їм вдасться знайти книгу, то Зоряна зможе закрити прохід. Вона оволодіє своєю силою, і зможе зняти прокляття. Але що буде з ними всіма? Чи вони миттєво постаріють, і зітліють на пил? Чи продовжать жити з того моменту, на якому зупинилися? Залишається лише місяць. Місяць спокою і тиші. Відносних спокою і тиші, адже щоб дійти до самого пекла, треба ще трошки попрацювати.

— Ну то закрути роман. А раптом після Купайла все налагодиться? Може хто є на приміті? – Назар вже був готовий його усунути.

— А так би я тобі й сказала! – дівчина дзвінко засміялася, Назар не чув цього сміху дуже багато часу, і його серце розтануло. Він був готовий відвезти Зоряну на край світу, подалі від усіх, від її матері та його батька, від Біса та решти хлопців. Поїхали б собі та й все, але інформація, яку він знайшов вночі, тисла на нього важезним тягарем.

— Я ще дещо знайшов. – Назар відкинув свій план втечі. — Гадаю, тобі не дуже сподобається.

Зоряна сіла на край ліжка і напружилась. На мить, хлопцю здалося, що вона накинеться прямо на нього, якщо почуте сильно її засмутить.

— То говори, я готова. – рішуче сказала дівчина.

— Книгу і нотатки викрали мисливці на відьом. У них тоді саме були перетрубації, і місце зайняв новий очільник. Саме він і здійснив напад, а точніше вона. Це була Дарина. – Назар намагався говорити як можна спокійніше, аби встигати ловити Зорянині реакції на почуте.

— Якого хріна? Але ж вона мертва? – хлопець не вгадав, Зоряну охопила лють.

— А тепер саме цікаве. Розпізнавання облич працювало цілу ніч, у мене є допуск до України та частки Європи. – Назар підготувався до головного. — Дарина жива. Ба більше, вночі її вловила камера на нашій парковці.

— Сука! – Зоряна підскочила з ліжка, шкіра рук розірвалася, випустивши пазурі, а тіло почало випромінювати легке золоте світло. Назар не на жарт злякався, бо ж дівчина, здавалося, втрачає контроль над собою. Її волосся почало рухатися повітрям, наче плило по воді; очі втратили свій м’який горіховий колір, і залилися золотом повністю, навіть білки. Вона не рухалася, але її тіло витало над підлогою. Це був сплеск чистої сили, яка довгий час сиділа в темниці Зоряниного тіла. Це первозданна енергія, якою можна змінювати, а то й руйнувати, світи. І всі ці віки, вона не знала, носієм якої могутності, вона була. Повітря в кімнаті гуділо, ореол навколо Зоряни зростав, а вона зовсім втрачала зв’язок з реальністю. Назара пройняв страх, що вона може зруйнувати все навколо у цьому стані, її треба терміново повернути. Він зробив обережний крок в її сторону, потім ще і ще, аж доки гаряче світло не припекло руку.