XL ЗОРЯНА

Щирої розмови матері та доньки між цими двома не відбулася. Зоряна не очікувала надзусиль від Соломії, особливо після зізнання, що саме матір розповіла Ірмі про день народження. Це дійсно була підстава для Зоряни, оскільки Соломія знала, як ніхто інший, що донька зовсім не любить цього свята. Хоч це і засмутило дівчину, та свій намір просити допомогти з оволодінням силою, вона не відкидала. Соломія попередила доньку, що це займе декілька днів, і вона повинна мати терпіння, та не впадати у відчай, після перший невдалих спроб. Вони сиділи в кабінеті, Зоряна на підлозі за книгою, Соломія – у кріслі.

— Ти впустила сюди Назара? – мати підперла рукою голову.

— Так, у нас типу, знайомство заново. – вона не відводила очей від книги.

— Пса на шнурку теж він подарував? – жінка прикрила посмішку.

— Це не пес, а вовк; і цей шнурок – срібний. – Зоряна підвелася і пішла до вікна. — Він мені подарував на день народження.

— Аби ж я знала, що він знає, звалила історію з панічною атакою на нього.

— Колосальне упущення з твого боку. – Зоряна посміхнулася і запалила сигарету.

Дівчина випускала дим у прочинене вікно. Соломія приєдналася до неї, в одній руці вона тримала сигарету й запальничку, а в іншій – бурий конверт з сургучевою печаткою, у вигляді гілочок будяка. Вона протягла конверт Зоряні:

— Це мій подарунок на день народження. – вона взяла конверт і покрутила в руках.

— Чия це печатка. Я такої не бачила? – запитала Зоряна.

— Це наша родова печатка, ми ж не єдині Чорнороті. Просто найсильніші. – Соломія запалила цигарку. — То ти відкриєш?

Зоряна затисла губами фільтр, а тонкими паличками, обережно відривала сургуч від конверту. В середині нього лежав лист та маленький пучечок засушеної трави. Ніс був забитий сигаретним димом, тому аналіз трави був відкладений, але натомість Зоряна розгорнула листа. Папір був новенький, текст написаний масляною чорною ручкою, явно не древній манускрипт. Дівчина перейшла до читання:

«Вітаю, Соломіє! Дуже рада, що наш шабаш, та й вся відьомська община, протягом багатьох віків, має таку сильну верховну. 

Я хочу повідомити, що мені вдалося виконати ваше прохання, і цього листа я вам відправляю сургучевим заговором.

Мною були переглянуті усі щоденники та записи, нині покійної, пані Явдохи. Бо ж, як я і говорила тоді, сама рецептура та закляття були мені не відомі. Я лиш погодилася стати піддослідною.

Детальний рецепт на одного:

добра жменя кристалів димчатостого кварцу;

крапля крові заклиначки;

крапля крові прохача;

шкаралупа цілого совиного яйця;

цвіт безсмертника 25г;

листя шавлії з могили попередниці 25г (додаю до листа близько 50г);

макове молочко на воді 10мл.

На місяць-молодик перетовкти у кам’яній (тільки кам’яній) ступці, обкурити ладаном, закоркувати і залишити до повні; оточити кристалами кварцу, аби ніяка погань не дісталася. Стояти має так, аби обидва світила дісталися до пляшки. На повний місяць прохач має випити зілля, а відьма – прочитати заклинання:

Прошу у тебе батьку Сонце, прошу у тебе мати Місяце, даруй сьому прохачеві життя нетлінне. Нехай кості його будуть міцні, як яйце совине; нехай дух його, шавлією здобрений, буде вільним від волі моєї; нехай дні його, безсмертником прошені, будуть нескінченними; нехай сни його, молочком маковим закликані, будуть міцними. 

Старице з косою, візьми кров нашу за плату тобі, за життя вічне. А як втомиться від днів довгих, то покличе тебе прохач сей, до столу у місяць спадаючий, і засне сном навічним в обіймах твоїх.

Вівтар для закляття не обов’язковий, лиш місце, де перетинаються всі чотири сторони світу.

Сподіваюсь стала вам у нагоді, ваша вірна служниця

        Катерина Чорнорота»

Зоряна підняла очі на матір, і відірвалася від слів, яким не до кінця вірила. 

— Невже це безсмертя? – Зоряна не вірила в те, що таке можливо. — Але як?

— Явдоха була у змові з чортом, гадала я легко віддамся Бісу, та я була вже при надії, а значить псована і не сама сильна. Відьомський спадок переходить від бабці до онуки, тому стара Явдоха в день твого народження й сконала. — Соломія запалила нову сигарету. — Коли мене вигнали, то Явдоха прийняла навчену відьму, собі в наступниці, часу було мало, але їй вдалося. Рід охороняти стала Катерина, зі своїм вічним життям. А нас хоч і вигнали, але сил не позбавили та ритуал не провели. Так ми й зайняли верховенство знову. Безсмертя нам має бути в нагоді, аби продовжити рід.

— Нам? – Зоряна переварювалв сказане матір’ю, і намагалась підібрати слова розказати це все Назару.

— Як ти помітила, шавлії там на двох. Тобі, щоб наступницю зачати і виносити, мені – щоб силу свою передати.

— Але ж зараз ми живемо вічно? 

— А як ти знімеш це закляття? Я не знаю, як себе поведе тіло, чи не згине воно наступної миті, як спадуть чари. – Соломія підвищила голос.

— Але ж решта? Назар, Федір, Стефан, Марʼяна? Що буде з ними?

— Гадаю, вони витримають цю звістку. – байдуже сказала мама.

— Я мушу це обдумати. – Зоряна забрала листа, і вийшла геть з кабінету.

***

Декілька днів змінились на тижні, за цей час дівчина ходила на побачення, на таємні зустрічі з Назаром, а ще зуміла швидше наповнювати себе силою, та випускати золотий ореол через руки. Натомість, Соломії, не потрібно було навіть заплющувати очі чи концентруватися.

— Я просто уявляю її там, де мені потрібно. Хочу відкрити замок - бам, дим обволік мені руку; хочу прочитати думки - чорна хмарка наповнила мозок. Я знаю її смак та можливості. – сказала матір.

— Але як так швидко? Мені треба концентруватися, пропустити силу по тілу.

— Поки ти це зробиш - ти труп! – різко мовила Соломія.

— Зазвичай мене виручали пазурі. – Зоряна стисла плечами.

— Коли прокляття не стане, ти лишишся без пазурів.