XXXIX СОЛОМІЯ

— Мене не цікавить, що це за авто, і як воно опинилося у вашого підсвинка! Він ледь не загубив мою дитину. Я вам обіцяю, ви пошкодуєте! – Соломія волала в слухавку Озерному старшому. Очікування було нестерпним. Відьма вирішила всипати ще й Стефану. Він взяв слухавку з першого гудка, мабуть теж був в курсі і чекав розплати.

— Давай до мене в кабінет! Негайно! – вона кинула слухавку, аби не захаращувати лінію на випадок, якщо подзвонить Зоряна. Від смс Федора, про аварію, минуло близько десяти хвилин, але Зоряна мовчала. Соломія шалено хвилювалась, не дивлячись на всі непорозуміння між ними. Зоряна була єдиною надією, і Соломія відмовлялась приймати той факт, якою ціною має статися здобуття нею сили. Ходіння кабінетом не допомагало, вона підпалила сигарету. Наступної миті заволав мобільний:

— Зоряно, доню, ти ціла?

— Цілком.

— Де ви? За тобою приїхати?

— Ні, мене привезе Назар. Мам, нам треба поговорити. Мені…мені треба допомога.

— Звісно, все що скажеш.

— Мені треба моя сила. Ти допоможеш?

— Це не телефонна розмова. Чекаю тебе тут, доню.

— Гаразд.

Зоряна поклала слухавку, а Соломія зробила шалено глибоку затяжку, адже вона відтягувала цей момент багато років. З роздумів її вивів Стефан, який нахабно вломився до кабінету:

— Я не твій довбаний песик, щоб ти мене так поганяла!

— Та я подивлюся, ти, геть сказився? Ти навмисне мені це шобло-йобло зібрав? – Соломія майже перейшла на крик.

— Чекав подяки, а діждався таких приємних слів.

— Трясця твоїй матері, Стефане, твій смердючий водяник ледь Зоряну не згубив. – Соломію дивувало, що Стефан був не в курсі подій.

— Я ні сном, ні духом. Коли це сталося?

— Можливо з півгодини тому. – Соломія помʼякшила свій тон, проте перебувала в підвішеному стані.

За тиждень з трьома з учасників Стефана траплялися випадки, які для щоденної рутини геть не годилися. Вона не знала що думати, і чи вірити Стефану. Звісно він був собі на умі, проте скільки років вони йшли рука до руки, підтримували і допомагали. Так, коли обоє стали досить сильними особистостями, то їх шляхи розійшлися у різні боки, але щоб він навмисно підлаштував таке? Вона не вірила.

— Скажи мені, що ти не ведеш свою гру? – вона перевела погляд на Стефана. — Скажи, що ти на моєму боці!

Вона розуміла, що тон її сповнений благанням, але нічого вдіяти не могла. Давно відьма не відчувала такого жаху, як в цей момент. Вона гадала, що Зоряна не доторкана, але сьогодні над нею нависла тінь безглуздої смерті, і це не на жарт налякало Соломію. Саме тому, вона молила Стефана про підтримку, хоч і не говорила цього в голос.

— Я на твоєму боці. Завжди. – він теж перевів очі на відьму, і взяв її тремтячі руки до своїх теплих долонь. — Але й свої ходи я маю. Занадто багато поставлено на карту.

Ця відповідь не задовольнила Соломію, але й рук своїх вона не вирвала. Натомість міцніше стисла чугайстрові пальці. Декілька митей вони стояли, і дивились в очі. Аби стати так перший раз, вони не один рік крутилися навколо один одного, боялися поговорити, боялися осуду. Проте пристрасть спалахувала між ними завжди, а особливо в часи сутичок. От і зараз, в цій тиші кабінету відчувались електричні заряди, які доводили цих двох до кипіння. Якщо зараз трапиться вибух між ними, то ця зустріч скінчиться на столі, чи дивані, а можливо навіть на підлозі.

Стефан здався першим, і притягнув до себе Соломію, впившись у її вуста з небаченою жадобою. Соломія не противилася, а навпаки, обвила шию та плечі чоловіка і відповіла на його гарячий цілунок. Руки чугайстра не довго затрималися на талії відьми, і обережно він піднявся до гудзиків на її блузі. Він поспіхом намагався звільнити прекрасні груди відьми, від надокучливого матеріалу блузки. Застібка за застібкою, робили повітря у кімнаті густішим. Соломія не церемонилась і просто розірвала сорочку Стефана, та з легким шелестом впала на підлогу. Відьма зупинила цілунок, аби розглянути і торкнутися до міцних грудей чоловіка, Стефан глянув на неї:

— Це була моя улюблена сорочка.

— Якщо тобі стане краще, можеш розірвати мою улюблену спідницю. – вона вкрила груди Стефана доріжкою поцілунків. — Ця спідниця зараз на мені.

Стефан глухо заревів, схопив Соломію під стегна так, що спідниця задерлась майже по пояс, оголюючи розгарячілу плоть, і посадив її на стіл, попутно змітаючи мотлох. Її рука занурилися в Стефанову шевелюру, а інша - дряпала спину. Стефан цілував Соломію в губи та шию, руками притискаючи її до себе. Зробивши легкий рух коліном, він наказав Соломії розвести ноги, а вона слухняно піддалася. Нагородою за чемність, стало приємне тертя затвердівшим членом по тому самому місці, через тканину. Соломія хрипло застонала. Їй нетерпілося відчути наповнення зсередини, вона вивільнила руку та просунула її Стефану за пояс. Гудзик легко піддався, ширинка поповзла донизу сама, наче запрошуючи Соломію до банкету, тільки-но вона зібралася доторкнутися до бажаного, як Стефан її спинив:

— Гадаю, сьогодні моя черга.

Соломія скинула бровою в німому запитанні, а чоловік спустився навколішки, заклавши відьмині ноги на плечі. Соломія відчувала гаряче дихання Стефана на внутрішній поверхні стегна, і її тіло готувалося до скорої насолоди. Вона інстинктивно вигнула спину, а стегнами подалася вперед, назустріч палким вустам Стефана. Він неквапом цілував її ноги, а рукою, через тканину білизни, погладжував та періодично натискав великим пальцем, на те саме чутливе містечко. Соломія закусила губу, аби не почати вимагати від чоловіка, щоб він негайно переходив до справи. Але він, здалося почув її думки, відсунув краєчок трусиків в сторону, і припав губами до пульсуючого бутона. Соломія гучно застогнала, і ще сильніше подалася вперед, аби відчути ще більше спалахів насолоди. Стефан вимальовува кола та зигзаги, пестив на всотував плоть, що так палала від його доторків. Соломія опустила голову, вид, який відкривався її погляду, змусив здригнутися від кайфу. Майже голий чоловік, стояв навколішки, і розкошував нею, немов екзотичною стравою. Її груди знову наповних протяжний стогін, вона геть зовсім не могла противитися наростаючій хвилі блаженства, і за мить, Соломія крикнула, судомно стисла ноги, руками впилася у волосся Стефана, та розпадалася на купу маленьких шматочків. Ось такої розрядки їй бракувало. За кілька секунд вона була готова до наступного ходу, Стефан підвівся з колін і крався до неї, наче хижак, аби отримати свій ласий шматочок. Соломія жадала продовження, та доля мала інші плани. Десь у кімнаті задзвонив телефон.