XXXVIII НАЗАР

Хлопець ходив туди й назад, перед входом у готель, доки чекав Зоряну. Вона була така налякана, а він не міг зарадити. Натомість поруч, якогось хріна, опинився Мишко. Цей слизький Мишко, він завжди опинявся поруч з халепою. Тоді саме він послав за Давидом, до вбиральні, і поруч з Тарасом опинився, ніхто інший, як Михайло. От і зараз він терся поруч з Іллею, та розпитував про щось. Назар періодично слідкував за Мишком, проте окрім походів до ресторану при готелі, нічого такого не було. Назар зробив замітку в телефоні, про необхідність переглянути камери в ресторані. З ким він там розмовляє чи що робить. 

Ілля чекав біля свого спорткара Ford GT 2005 року. Назар не дуже розумів, як вони збираються маневрувати містом на такому автомобілі, адже він був схожий на Трансформера з фільму. Назар взяв батькову машину, і розумів на сто відсотків, що його машина хоч і більша, та швидкістю може програти. Доки Назар спостерігав за Іллею та Михайлом, знімальна команда теж готувалася до зйомок. Навіть службову машину спорядили, аби зняти матеріал у дорозі. День був спекотним,  Назар сів до свого авто та увімкнув кондиціонер. Його не тішила ідея з перегонами, проте відмовити Зоряну було неможливо. Він сподівався лише на її обачність, і що сильно ганяти вона не буде. 

Нарешті Зоряна вийшла, всі телевізійники розмістилися на позиціях, а Назар вимкнув кондиціонер та опустив вікно, щоб краще чути що відбувається зовні. Судячи з розмов, Зоряну не особливо хвилював Ілля, а більше інтересу вона мала до автівки, навіть кеди взула. Оператори зняли кілька загальних планів, і вся компанія всілася по машинах. Мишко розвіявся так швидко, наче його тут не було. Назар теж завів мотора і став чекати, доки рушить Ілля, знімальна група і нарешті він. В межах міста всі рухалися плавно, він би не заперечував аби Зоряна покермувала тут, і їхати казна-куди не доведеться. Але ж ні. Вони виїхали за місто, і їх караван почав зупинятися. Обабіч дороги Зоряна з Іллею помінялися місцями, Назар вийшов запитати у них маршрут і виявилося, що дорогу вони тримають до невеликого клубу, де є траса на якій можна поганяти. 

— Хоча й зараз можна витиснути до двохсот, дорога рівна, три смуги. – сказав Ілля.

— В жодному випадку, це дорога і тут крім вас є й інші учасники руху. – суворо сказав Назар.

— Я не буду давити педаль в підлогу, обіцяю. – вклинилась Зоряна. — Максимум сто сорок.

Дівчина хіхікнула і чкурнула в авто, Ілля сміючись пішов за нею. А Назар стримував невимовне бажання скрутити вʼязи цьому водянику, за його ідіотські слова. Закіпаючи від гніву, він сів у свою автівку і рушив слідом.

Дорога була спокійна, автівок майже не було. Спортивна автівка несла Зоряну та Іллю досить спокійно, проте хвилин за десять вони почали набирати швидкість. Спочатку повільно, а далі службове авто не могло їх наздоганяти, і Назару довелося йти на обгін. Швидкість перевалила за сто тридцять кілометрів на годину, це він спостерігав по власному спідометрі. Швидкість продовжувала зростати, а машина з Зоряною засмикалась з боку в бік. Швидкість злітала до ста семидесяти, і батькова машина почала натужно гудіти, адже такі обороти були їй не до снаги. Водяникова машина продовжувала виляти, швидкість не спадала і Назар став хвилюватися. На екрані бортового компʼютера висвітився вхідний дзвінок від Зоряни:

— Якого хріна відбувається? – рявкнув Назар у трубку, з того боку дівчина наче схлипувала. Він злякався. — Зоряно, не мовчи!

— Я тут, і у нас здається відмовили гальма. – схлипування продовжувалися. — Ілля, заткни пащу, ти мені заважаєш.

Назар попри весь жах ситцації, посміхнувся, не дивлячись на загрозу, дівчина трималася. А от цей тюхтій, що хотів справити враження, сидів поруч і рюмсав.

— Чому ти вирішила, що гальма не працюють?

— Ну бо я натискаю їх, а швидкість не скидається. – дівчина видихнула. — Я не знаю, що робити.

— Заспокойся, і першим ділом відпусти педаль газу. Що на спідаку? – хлопець намагався говорити спокійно.

— Сто девʼяносто, далі вже не тисла. – голос дівчини дрижав.

— Розумниця. Зараз головне не тиснути газ, а скидати швидкість і перемикати передачі.

— То мені просто летіти по інерції? 

— Так. Летіти по інерції, хоча б до ста кілометрів. Вмикай аварійку, я їду за тобою.

Дівчина мовчила, і було чутно лиш голосне схлипування цього пихатого мажора, який навіть гальма в своєму кориті перевірити не міг.

— Зоре, не мовчи. – сказав Назар, серце його шалено калатало. Він не знав яка комплектація авта, де розташовані барабани ручних гальм і чи є вони взагалі. Мотор стовідсотково був задньорозташований. Звідси і питання, що робити з ручником. Ризик злетіти з дороги на швидкості досить великий. 

— Не мовчу, я думаю. – голос Зоряни вивів зі ступору.

— Я вже придумав, давай скидати до ста.

Зоряна мовчки його послухала, і на увімкненій аварійці стала маневрувати поміж нечисельних машин. Назар витискав педаль газу, аби скоротити відстань між автівками і не загубити Зоряну з виду.

— У мене вже сто тридцять. – за кілька хвилин оголосила вона.

— Чудово, до ста лишилося зовсім трошки. У машині є ручник? – про всяк випадок запитав Назар.

— Є, – застогнав Ілля. — Але там троси барабанів зношені, а я не хотів міняти, дорого.

— Та ти, бля, мрець! – загарчав Назар. — Коли Зоряна зупине твоє галіме корито, я розмажу тебе по дорозі.

— У мене сто. – голос дівчини підбадьорився. — І який твій план?

— Я маю сумніви, що ти його одобриш. Паски безпеки пристебнули?

— Так. Скидати далі? – дівчина старалася не панікувати.

— За півкілометра населений пункт, екстреного гальмування ми не зробимо. – Назар розглядав карту і водночас говорив по телефону. — Скоро зʼїзд на окружну, бери обережно вправо за знаком.

— Я вскочу в поворот на девʼяноста?

— Я страхуватиму, погнали.

Дівчина важко дихала в трубку, а Назар намагався тримати себе в руках, аби як можна швидше зупинити те довбане авто, забрати Зоряну і залишити цього придурка з його коритом посеред лісу. Коли швидкість впала, у дзеркалі заднього виду, Назар побачив телевізійників. Ті з усіх сил намагались щось відзняти, і щиро не розуміли що відбувається. На горизонті виринув знак зʼїзду і Назар став тиснути на газ, аби зрівнятися з Зоряною, а не тягнутися ззаду. План його, був простий, як двері. Скинути максимально швидкість, а далі Зоряна просто вʼїде в його машину і все зупиниться. Перед поворотом вони зрівнялися, і спідометр Назара показував майже сімдесят. Це добре, зкостити б ще до сорока, і можна пробувати.