XXXVI НАЗАР

Хлопець вийшов з готелю, і оглядався навкруги, чи більше ніхто не вирішив впасти йому на хвіст. Довбаний Стефан наче вичікував миті. Увʼязався за ним, всунув носа до досьє на Дарину, і з усією силою хотів видурити її фото:

— Я позапитую в своїх колах. – почав Стефан, ледь ліфт закрився.

— Мені твої кола і задурно не здалися. Фото маю в єдиному екземплярі.

— Та я ж просто помогти хочу. Ти мені пошпигуєш за цим Мишком, а я тобі - відомості. – Стефан був переконаний, що щось у ньому не так. Проте Назар трішки підготувався до сьогоднішнього вечора.

— А що, Сашко і Гліб не справляються? – саме ці двоє мали докладати все Стефану.

— Не розумію, про що йдеться? – а чугайстер вмів прикидатися.

— От і я, поняття зеленого не маю, чого ти до моїх справ вчепився? 

— Бо де ти, а де брендові бутики. Куди тобі, псу? – Стефан кинув слова як кістку.

— Як хочеш допомогти, то не стій на моєму шляху, бо інакше… – звук дверей, що ось-ось відчиняться, зупив Назара на півслові.

На виході стояв переляканий Мишко, міцніше стис кулаки і з усіх сил намагався упхати носа до папки. Назар мовчав та слідкував, поки вся увага хлопчини була прикута до Стефана. Від Мишка тягло страхом і злістю. Аж ніяк не трепетом, від приємного вечора. І йшов він з боку бару, а не банкетки. Мабуть чугайстер був правий, і цей малий не такий вже й простий. Вони відійшли від ліфта:

— Гаразд, я на нього гляну. Не подобається він мені.

— Красно дякую, буду винен.

— Перебʼюся. Бувай здоровий.

Назар рушив у бік рецепції, наче б до серверної. Затримався за стійкою, чим потішив Марʼянине самолюбство. Краєм ока дивився за Стефаном, аби вже швидше він йшов геть звідси. Чугайстер клацав у телефон, озирався по сторонам, і нарешті пішов у бік службового ліфту. Мабуть знову шпехатися з Соломією. Тільки-но Стефан зник, Назар швидко рушив до виходу.

На хвості нікого не було, і Назар рушив до Зоряниної квартири. Тепер він знав всі необхідні дані, але не знав про люту консьєржку. Вона охороняла прохідну, неначе дракониха своє золото. На цей випадок, Назар захопив із собою, поліцейську ксиву. Консьєржка миттю пропустила хлопця, а попутно, клялася всим, що у 2013 не працювала в цьому домі і близько. Хлопець пішов до ліфту, та ледь не присів від його виду. Старий та рипучий, і як на ньому їхати?

— Ну тебе, до сраки. На пʼятий і ніжками дійду. – мовив до ліфту хлопець.

Перестрибуючи через одну сходинку, Назар за кілька хвилин був біля квартири. На сходовому майданчику несамовито пахло їжею. Хлопець очухався, що майже нічого не їв сьогодні. Живіт зрадницько забурчав. Назар ковтнув слину і постукав у двері. 

— Відчинено, заходь. – почувся голос Зоряни.

Хлопець був шокований такою безпечністю, зайшов до коридору і був у захваті від двох речей. Перше – аромати йшли звідси, а значить був шанс вхопити щось погризти. Друге – вигляд у квартири був неймовірний. Мʼякі теплі відтінки, просторі кімнати, меблі в одному стилі, живі квіти у вазах, місцями навіть фото у рамках. Ось це був дім, а не ліжко у готелі. Йому здавалося, що квартира займала увесь поверх, такою великою вона була. Поки він оглядався навкруги, з кухні виринула Зоряна.

— Ти заблудився? – запитала вона. Неймовірну вечірню сукню вона змінила на улюблений обтислий костюм, волосся скрутила у гульку, а макіяж лишився на своєму місці.

— А ти впускаєш у квартиру всіх підряд?

— Ну я чекала лише тебе. А якби хтось і приперся, я б швидко випустила йому кишки. – дівчина посміхнулась, та вивільнила пазурі перед його носом.

— Зрозумів, не патякаю. – Назар поклав ноутбук та теку на столі, а сам усівся на стілець біля кухонного острівця. — Що готуєш?

— Ну, а що, може готувати кривокура хазяйка, яка чотири роки просиділа в Італії? Звісно пасту. – дівчина посміхнулась і повернулась до помішування соусу.

— Та не така ти вже й криворука. Галушки та борщ готувала чудово. – живіт знову уркнув.

— Гадаю, твій шлунок оцінить і пасту. – Назар засоромився. — А від борщика з печі, і я б не відмовилась. Як закінчиться це сум’яття, куплю собі дачу і збудую там пічку.

— Гарна ідея.

За кілька хвилин Зоряна закінчила готувати, розсипала вміст сковороди на дві великі тарелі та посипала пармезаном. До столу поставила пляшку вина, та пару келихів.

— Ти певна, щодо вина? На вечірці ти, здавалося, гарно приклалась?

— В цьому й фішка! Здавалося. Ти помітив за мною хоч один пустий келих, після перших двох?

— Пустий не пам’ятаю, але у руках ти тримала його увесь час. 

— Ага, треба завжди спостерігати, коли тобі наливають.

— Це якийсь секрет? – Назару стало цікаво, і поки він поглинав їжу, Зоряна стала розповідати.

— У 20-х роках минулого століття, мені випала нагода пристати до американських відьом. Я перетнула Атлантику на величезному кораблі. Мама залишилась у Франції. Це була перша наша розлука на таку відстань – два різні континенти. По США набирав чинності Сухий закон, і хто ж як не відьми, зможуть прикрити оборудку в разі чого? – дівчина зупинилась, і промочила горло ковтком вина. — Ми були в підпільному барі, мене посадили вартувати за шинквасом, а решта дівчат розійшлися по клієнтам. Шинкар мені запропонував випити, а я й погодилась. Кілька ковтків і я розпласталася на прилавку.

— Вас накрили? Чи лише тебе?

— Накрили шабаш, бо ж решта контрабандистів рознюхали про надприроднє втручання. Напоїли відменим коренем, сили притупились, моя личина спала. А далі додумай сам. – дівчина приступила до їжі.

— Ти випатрала всіх? – припустив Назар.

— Деякі з них тікали самі, коли мене побачили. Видок не для слабкодухих. – Зоряна хіхікнула.

— Я не втік. Принаймні цього разу. – Назар опустив погляд в тарілку.

— А хіба був ще раз? – Зоряна запитально дивилась на нього.

— Так. В той день. Я злився на увесь світ, що ти постраждала, і втік.

Закінчували вечерю мовчки. Дівчина витала у своїх думках, доки прибирала зі столу та мила посуд. Назар беззвучно спостерігав за її кроками та грацією. Вона знала кожен сантиметр кімнати, і рухалась у просторі наче балерина. Кожен рух точний та вивірений. Тіло злегка напружене, скоріше за все, після його недолугого зізнання. Він не готовий був сказати правду, що кинув її тоді через образу. Тільки не зараз. Вечеря була просто неймовірною, і хлопець був готовий віддати все, аби просто подивитися з Зоряною телик, обнявшись на дивані. А завтра буде звичайний день, в якому вони просто хлопець та дівчина, а не перевертень і відьма.